Channel: Красовицький щоденно
Forwarded from Видавництво Фоліо
🎉Друзі, завтра у Луцьку готуємо для вас декілька презентацій!
📚 Презентація книжок Петра Кралюка та Олександра Красовицького «Смерть у Берестові» та Петра Кралюка «Улас Самчук»
🌐 Коли: 5 березня об 11:30
🌍 Де: Луцьк, Бібліотека Луцького національного технічного університету, вул. Львівська, 75
Більше про книжки:
📖 «Улас Самчук»
Один з найвизначніших українських письменників Улас Самчук народився 1905 року. Творчість його була широко відома в українській діаспорі, а на початку ХХІ століття нарешті почала повертатися на батьківщину. Недарма зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь» та багатьох інших, низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932—1933 рр. У 1980-х роках навіть йшлося про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію, але, на жаль, справу так і не було довершено...
🔺Придбати книжку.
📖 «Смерть у Берестові (цикл «Розвідки книжника Симеона»)»
Вдумливий, спостережливий та небайдужий до всього, що діється навколо, мандрівник і книжник Симеон разом зі своїми друзями та випадковими знайомими, серед яких реальні історичні особи й вигадані персонажі, відкриває для себе й читачів водночас знайомі та невідомі епізоди середньовічної історії Української держави. На сторінках роману він захопливо розповідає про місця, які відвідує, та ситуації, свідком чи учасником яких стає. Хто зацікавлений та насправді винен у смерті князя Володимира? Як це вплине на подальшу історію Київської України-Русі та долі персонажів твору?
Роман «Смерть у Берестові» започатковує цикл «Розвідки книжника Симеона». Твори цього циклу дадуть змогу читачам поринути у світ давньоукраїнської минувшини, де на них чекають несподівані версії щодо багатьох подій і загадок нашої історії
🔺Придбати книжку.
🚪Вхід вільний.
📚 Презентація книжок Петра Кралюка та Олександра Красовицького «Смерть у Берестові» та Петра Кралюка «Улас Самчук»
🌐 Коли: 5 березня об 11:30
🌍 Де: Луцьк, Бібліотека Луцького національного технічного університету, вул. Львівська, 75
Більше про книжки:
📖 «Улас Самчук»
Один з найвизначніших українських письменників Улас Самчук народився 1905 року. Творчість його була широко відома в українській діаспорі, а на початку ХХІ століття нарешті почала повертатися на батьківщину. Недарма зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Самчук є автором шістнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія», «Юність Василя Шеремети», «Чого не гоїть огонь» та багатьох інших, низки повістей, оповідань і статей. Він одним з перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932—1933 рр. У 1980-х роках навіть йшлося про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію, але, на жаль, справу так і не було довершено...
🔺Придбати книжку.
📖 «Смерть у Берестові (цикл «Розвідки книжника Симеона»)»
Вдумливий, спостережливий та небайдужий до всього, що діється навколо, мандрівник і книжник Симеон разом зі своїми друзями та випадковими знайомими, серед яких реальні історичні особи й вигадані персонажі, відкриває для себе й читачів водночас знайомі та невідомі епізоди середньовічної історії Української держави. На сторінках роману він захопливо розповідає про місця, які відвідує, та ситуації, свідком чи учасником яких стає. Хто зацікавлений та насправді винен у смерті князя Володимира? Як це вплине на подальшу історію Київської України-Русі та долі персонажів твору?
Роман «Смерть у Берестові» започатковує цикл «Розвідки книжника Симеона». Твори цього циклу дадуть змогу читачам поринути у світ давньоукраїнської минувшини, де на них чекають несподівані версії щодо багатьох подій і загадок нашої історії
🔺Придбати книжку.
🚪Вхід вільний.
Forwarded from Видавництво Фоліо
🎭 Мольєр — сценічний псевдонім Жана-Батиста Поклена (1622–1673), за яким у світі знають цього французького драматурга та актора, засновника жанру високої комедії, де йому вдалося блискуче поєднати трагічне й комічне, жартівливе й серйозне.
🖋За словами Мольєра, комедія має таврувати людські вади, завдавати їм нищівного удару. «Найблискучіші трактати на теми моралі часто справляють значно менший вплив, ніж сатира, бо ніщо не бере так людей за живе, як зображення їхніх недоліків», запевняв драматург. І небезпідставно.
📚За свої найвідоміші п'єси, зокрема, «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич», «Лікар мимоволі», «Кумедні манірниці», в яких висміювалися лицемірство, манірність, пихатість, обмеженість, скнарість, жадоба до наживи, автор наражався на критику й відверті погрози від носіїв цих негативних якостей.
А такі шедеври як «Тартюф» і «Дон Жуан» неодноразово забороняли ті, хто мав змогу помститися. У виданні вміщено й інші видатні творіння драматурга, які впродовж майже чотирьох століть з незмінним успіхом тішать глядачів і читачів.
🌐 Придбати книжку.
🖋За словами Мольєра, комедія має таврувати людські вади, завдавати їм нищівного удару. «Найблискучіші трактати на теми моралі часто справляють значно менший вплив, ніж сатира, бо ніщо не бере так людей за живе, як зображення їхніх недоліків», запевняв драматург. І небезпідставно.
📚За свої найвідоміші п'єси, зокрема, «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич», «Лікар мимоволі», «Кумедні манірниці», в яких висміювалися лицемірство, манірність, пихатість, обмеженість, скнарість, жадоба до наживи, автор наражався на критику й відверті погрози від носіїв цих негативних якостей.
А такі шедеври як «Тартюф» і «Дон Жуан» неодноразово забороняли ті, хто мав змогу помститися. У виданні вміщено й інші видатні творіння драматурга, які впродовж майже чотирьох століть з незмінним успіхом тішать глядачів і читачів.
🌐 Придбати книжку.
Ватикан має визнати, що програв ісламу, підняти білий прапор та повзти на перемовини про капітуляцію
Forwarded from 📚 Непозбувний книгочитун
На РБК вчора вийшло 36-хвилинне інтерв'ю Андрія Куркова про усе, що ми йому пред'являємо: Машу Гессен, діалоги з руснею тощо.
Раптом вам цікаво:
https://youtu.be/MC53Xv1ufEE?si=wfTGvPUoAyw1Q1qg
Раптом вам цікаво:
https://youtu.be/MC53Xv1ufEE?si=wfTGvPUoAyw1Q1qg
YouTube
Письменник Андрій Курков про зліт української літератури після 2022, Машу Гесен та хороших росіян
Андрій Курков — український письменник ,журналіст, кіносценарист. Президент Українського ПЕН. Його твори перекладені на 43 мови світу. Під час повномасштабн...
Forwarded from Видавництво Фоліо
📚Cпільно з книгарнею «Readeat» запрошуємо на презентацію роману Маркіяна Камиша «Хазяїн».
🌐Коли: 19 березня о 19:00
🌍Де: Київ, вул. Антоновича, 50, Книгарня «Readeat», другий поверх
📌Про книжку:
«Хазяїн» — це роман про Україну «нульових» і «десятих»: допандемійну, до вторгнення. Екзистенційна драма про екологію і корупцію.
Портрет епохи та українського повсякдення на тлі автентики глухого Полісся і неонового кіберпанку київських «спальників». Історія про цілковитого невдаху. Дослідження ностальгії і травми. Того, як вони призводять до хибних рішень, аутсайдерства і поразок.
🛒Придбати книжку.
📌 Про автора:
Маркіян Камиш — український письменник. Чотири роки вивчав історію в Київському національному університеті Шевченка, десять років досліджував Чорнобильську зону як сталкер. Учасник Мовного Майдану і Революції гідності з перших днів. Не покинув Київ після вторгнення і висвітлював події для європейської преси.
У червні 2022 року добровольцем пішов у ЗСУ, учасник оборони Бахмуту.
Роман “Оформляндія” Камиша в десятці книжок Італії 2019 року за версією la Repubblica й серед найкращих у 2023-му від британської The Telegraph.
🚪Вхід вільний.
🌐Коли: 19 березня о 19:00
🌍Де: Київ, вул. Антоновича, 50, Книгарня «Readeat», другий поверх
📌Про книжку:
«Хазяїн» — це роман про Україну «нульових» і «десятих»: допандемійну, до вторгнення. Екзистенційна драма про екологію і корупцію.
Портрет епохи та українського повсякдення на тлі автентики глухого Полісся і неонового кіберпанку київських «спальників». Історія про цілковитого невдаху. Дослідження ностальгії і травми. Того, як вони призводять до хибних рішень, аутсайдерства і поразок.
🛒Придбати книжку.
📌 Про автора:
Маркіян Камиш — український письменник. Чотири роки вивчав історію в Київському національному університеті Шевченка, десять років досліджував Чорнобильську зону як сталкер. Учасник Мовного Майдану і Революції гідності з перших днів. Не покинув Київ після вторгнення і висвітлював події для європейської преси.
У червні 2022 року добровольцем пішов у ЗСУ, учасник оборони Бахмуту.
Роман “Оформляндія” Камиша в десятці книжок Італії 2019 року за версією la Repubblica й серед найкращих у 2023-му від британської The Telegraph.
🚪Вхід вільний.
752 доба широкомасштабного вторгнення. Спроба аналізу. Перша частина.
1. За останні дванадцять годин в Харкові було шістнадцять повітряних тривог. Російський диктатор відзначає свою чергову владну інкарнацію і йде ва-банк. Вже немає куди підіймати ставки на фронті, більше трьохсот тисяч вірних рабів Путіна повернулися додому в ящиках. І, зауважте, йдеться винятково про тих, кого не покинули їхні співгромадяни догнивати в українській землі або годувати хижаків. Тисячі танків, бронемашин, гармат завмерли у мовчазній іржі посеред наших полів, спотворене життя мільйонів росіян, образ Росії, як держави-збоченця. Все це назавжди закарбується у свідомості абсолютної більшості європейців та мешканців інших континентів. Чи так путін уявляв собі цей день два роки тому? Чи думав він, що «неіснуюча» Україна знищить його образ «мачо», карʼєру та відчуття контролю над усім світом? Риторичне питання. Починаючи війну, після марних спроб світових лідерів щось пояснити в особистих розмовах, він продемонстрував зневагу до «слабаків» - Байдена, Макрона, Шольца.
2. Сьогодні, більше ніж, через два роки жорстоких бойових зіткнень по всьому периметру кордону з Росією і окупованими раніше територіями, українці довели, що ми - сильніші. Незважаючи на жахливі обставини, на підступність політиків у кількох країнах-союзниках, наші воїни вміло захищають українську землю. Бліц-криг захлинувся і мутував у позиційну війною на виснаження. Чи готова сьогодні Україна до такого формату? Чи тільки на лінії бойових зіткнень, де наші герої під вогнем артилерії та «очима» ворожих дронів, під потоками КАБів, які випускає ворожа авіації можливе остаточне вирішення «російського питання»? Я так не думаю. Рішення має бути в іншому.
3. Коли йдеться про наших союзників, не варто витрачати час на надмірну деталізацію настроїв американських парламентарів. Очевидно, що настане час і гроші надійдуть, адже під час виборів нікому не пасуватиме обличчя, вимазане у багні. Коли демократи і Президент Байден мали повну більшість в обох палатах Конгресу, вони не ухвалили рішень щодо постачання в Україну літаків і далекобійної зброї, яку мають в надлишку. Навіть зараз американський Президент утримується від застосування важелів, які дали б змогу розпоряджатися запасами на складах Пентагону. Що ж його зупиняє? Тільки одне: відсутність бачення щодо поразки Росії. Тільки після слів Макрона восени 2023 року про «Перемогу України», в грудні того ж року Президент Байден і один раз його радник Салліван також насмілилися не тільки думати, а й говорити про реальність такої перспективи. Але майже ніколи з вуст правлячих політиків США не звучать слова «поразка Росії». Вони досі бояться неконтрольованого використання ядерної зброї російськими недолугими «вояками». Не розуміють, що може бути після поразки РФ - хаос розпаду на десятки держав, частина з яких отримає ядерну зброю? Переворот і прихід до влади гіперрадикальних «яструбів», які зараз вважають Путіна недостатньо агресивним? Хтозна. Але ми впевнені, що постійне притримування сучасної зброї для української армії має причиною саме ці вагання. Через них ціна затягування війни має в наслідку не тільки знищення (перемелювання) російського військового потенціалу, але і перехід російської економіки на військові рейки з подальшим покращенням рівня російської військової техніки. А найболючіше - продовження вбивств українських громадян, як на фронті, так і в тилу.
4. Якщо на перших конференціях у Рамштайні американський міністр оборони не тільки оголошував чергові пакети технічної допомоги ЗСУ, а й піднімав учасників конференції з різних країн і прямо казав: «Ми надаємо те-то і те-то, а що конкретно можеш сьогодні поставити ти?». Це працювало. Останнім часом дискусія пішла іншим руслом: «Ми не можемо дати нічого, закрийте питання хоч якимись поставками, але не поставляйте..» (і далі йде перелік сучасної зброї, техніки, обладнання, використання технологій). Європа, яка два роки стояла в ар‘єргарді американської воєнної політики щодо України, почала грати у власну ігру. Першими відзначилися британці.
1. За останні дванадцять годин в Харкові було шістнадцять повітряних тривог. Російський диктатор відзначає свою чергову владну інкарнацію і йде ва-банк. Вже немає куди підіймати ставки на фронті, більше трьохсот тисяч вірних рабів Путіна повернулися додому в ящиках. І, зауважте, йдеться винятково про тих, кого не покинули їхні співгромадяни догнивати в українській землі або годувати хижаків. Тисячі танків, бронемашин, гармат завмерли у мовчазній іржі посеред наших полів, спотворене життя мільйонів росіян, образ Росії, як держави-збоченця. Все це назавжди закарбується у свідомості абсолютної більшості європейців та мешканців інших континентів. Чи так путін уявляв собі цей день два роки тому? Чи думав він, що «неіснуюча» Україна знищить його образ «мачо», карʼєру та відчуття контролю над усім світом? Риторичне питання. Починаючи війну, після марних спроб світових лідерів щось пояснити в особистих розмовах, він продемонстрував зневагу до «слабаків» - Байдена, Макрона, Шольца.
2. Сьогодні, більше ніж, через два роки жорстоких бойових зіткнень по всьому периметру кордону з Росією і окупованими раніше територіями, українці довели, що ми - сильніші. Незважаючи на жахливі обставини, на підступність політиків у кількох країнах-союзниках, наші воїни вміло захищають українську землю. Бліц-криг захлинувся і мутував у позиційну війною на виснаження. Чи готова сьогодні Україна до такого формату? Чи тільки на лінії бойових зіткнень, де наші герої під вогнем артилерії та «очима» ворожих дронів, під потоками КАБів, які випускає ворожа авіації можливе остаточне вирішення «російського питання»? Я так не думаю. Рішення має бути в іншому.
3. Коли йдеться про наших союзників, не варто витрачати час на надмірну деталізацію настроїв американських парламентарів. Очевидно, що настане час і гроші надійдуть, адже під час виборів нікому не пасуватиме обличчя, вимазане у багні. Коли демократи і Президент Байден мали повну більшість в обох палатах Конгресу, вони не ухвалили рішень щодо постачання в Україну літаків і далекобійної зброї, яку мають в надлишку. Навіть зараз американський Президент утримується від застосування важелів, які дали б змогу розпоряджатися запасами на складах Пентагону. Що ж його зупиняє? Тільки одне: відсутність бачення щодо поразки Росії. Тільки після слів Макрона восени 2023 року про «Перемогу України», в грудні того ж року Президент Байден і один раз його радник Салліван також насмілилися не тільки думати, а й говорити про реальність такої перспективи. Але майже ніколи з вуст правлячих політиків США не звучать слова «поразка Росії». Вони досі бояться неконтрольованого використання ядерної зброї російськими недолугими «вояками». Не розуміють, що може бути після поразки РФ - хаос розпаду на десятки держав, частина з яких отримає ядерну зброю? Переворот і прихід до влади гіперрадикальних «яструбів», які зараз вважають Путіна недостатньо агресивним? Хтозна. Але ми впевнені, що постійне притримування сучасної зброї для української армії має причиною саме ці вагання. Через них ціна затягування війни має в наслідку не тільки знищення (перемелювання) російського військового потенціалу, але і перехід російської економіки на військові рейки з подальшим покращенням рівня російської військової техніки. А найболючіше - продовження вбивств українських громадян, як на фронті, так і в тилу.
4. Якщо на перших конференціях у Рамштайні американський міністр оборони не тільки оголошував чергові пакети технічної допомоги ЗСУ, а й піднімав учасників конференції з різних країн і прямо казав: «Ми надаємо те-то і те-то, а що конкретно можеш сьогодні поставити ти?». Це працювало. Останнім часом дискусія пішла іншим руслом: «Ми не можемо дати нічого, закрийте питання хоч якимись поставками, але не поставляйте..» (і далі йде перелік сучасної зброї, техніки, обладнання, використання технологій). Європа, яка два роки стояла в ар‘єргарді американської воєнної політики щодо України, почала грати у власну ігру. Першими відзначилися британці.
Можна коротко сказати, що, на відміну від США, у британському парламенті є стабільно двопартійна більшість на підтримку України і вона не зміниться після чергових виборів. У британському уряді також є фактично два проукраїнських центри - колишній прем‘єр Кемерон і чинний прем‘єр Сунак, який намагається рухатися максимально швидко, адже в спину дихає важковаговик Кемерон. Сьогодні Британія не тільки постачальник номер один у найсучасніших морських, підводних, повітряних дронах. Британія фактично очолила коаліцію з кількох країн континенту, де кожен учасник на підтримку України приніс щось своє. Країни Балтії - свою ненависть до Путіна, безумовну системну підтримку України, радикалізацію ставлення до росіян на на внутрішньополітичному рівні і комунікацію ЄС свої побоювань щодо можливого нападу Росії. Норвегія вносить величезні грошові резерви, Швеція - дієву військову промисловість, одну з кращих в Європі; Данія, Нідерланди та Бельгія - не тільки літаки, які “не змогли” дати Штати, а й іншу зброю поза європейськими механізмами підтримки; гроші на одноразові акції накшталт тієї, яку запропонував чеський Президент Петр Павел. Він, де речі, є не тільки справжнім другом України, а й справжнім військовим стратегом. Саме Павел продемонстрував євробюрократам, що їхнє недолуге керування обіцянкою поставити один мільйон снарядів протягом минулого року було невиконано саме через бюрократію. Назвавши незвично велику для європейців цифру вісімсот тисяч, він швидко зібрав гроші, не звертаючись до спільних європейських механізмів. Ми ще не знаємо, звідки снаряди - Болгарія, арабські країни, Південна Корея чи Пакистан, важливо, що він продемонстрував швидкий і ефективний результат. Він - на кілька кроків попереду подій, і, я впевнений, що ця акція - не остання. Що буде далі - радари для українського наземного ППО та майбутніх літаків, окопний РЕБ та розвідувальні дрони, радянські танки або снаряди натівського калібру - побачимо. Але на тлі американського колапсу влади, польського знущання над здоровим глуздом за межею порядності, він виглядає справжнім лідером Європи, який зміг консолідувати навколо себе країн-однодумців, створивши новий «Рамштайн».
5. Американці у своїй військовій доктрині мають за головного ворога Китай, британці - Росію. Британці добре пам‘ятають історію протистояння з Росією в Азії, пам‘ятають програну Миколою Першим Кримську війну, після якої Росії було заборонено мати військовий флот на Чорному морі і «город русской славы» Севастополь став містом занепаду й безробіття. На жаль, тоді Росія повернула собі право мати флот через м‘яку позицію майбутньої Антанти у зв‘язку з майбутнім протистоянням з Німеччиною. Британці жорстко відпрацьовують разом з українськими моряками, СБУ та ГУРом стратегію повного винищення Чорноморського Флоту Російської Федерації. Спочатку було відігнано флот від українських берегів, потім - звільнено від росіян західну частину Чорного моря, що відкрило шлях до відновлення торговельного сполучення для українського зерна та металу. Сьогодні ми перебуваємо на третьому етапі - витіснення Чорноморського Флоту РФ з Криму, насамперед, з Севастополя та його фантастично зручних бухт. У Новоросійську мало місця і жахливий вітер бора, що спускається з гір і змушує флот зніматися з якоря та виходити на рейд, стаючи вразливим для наших «Малюків» та «Магур». А скоро під‘їдуть і нові британські розробки підводних дронів. База в Очамчирі (окупована Абхазія) ще не розвинута. Стапелі для завантаження ракет «Калібр» на носії цих ракет, досі у Севастополі і те, як складно і небезпечно підвозити ракети ми побачили на прикладі «Цезаря Кунікова». Всі ці «Адмірали Ессени», «Адмірали Григоровичі» - це тільки відтерміновані переходи зі статусу «надводних» до «підводних». Не пізніше кінця року зможемо рахувати російські воєнні судна в Чорному морі на пальцях однієї руки. А там постане питання, якщо до того не буде знищений міст: як росіянам його захистити без корабельних можливостей ППО та протидронового захисту? Міст все одно - мрець. Питання тільки часу.
5. Американці у своїй військовій доктрині мають за головного ворога Китай, британці - Росію. Британці добре пам‘ятають історію протистояння з Росією в Азії, пам‘ятають програну Миколою Першим Кримську війну, після якої Росії було заборонено мати військовий флот на Чорному морі і «город русской славы» Севастополь став містом занепаду й безробіття. На жаль, тоді Росія повернула собі право мати флот через м‘яку позицію майбутньої Антанти у зв‘язку з майбутнім протистоянням з Німеччиною. Британці жорстко відпрацьовують разом з українськими моряками, СБУ та ГУРом стратегію повного винищення Чорноморського Флоту Російської Федерації. Спочатку було відігнано флот від українських берегів, потім - звільнено від росіян західну частину Чорного моря, що відкрило шлях до відновлення торговельного сполучення для українського зерна та металу. Сьогодні ми перебуваємо на третьому етапі - витіснення Чорноморського Флоту РФ з Криму, насамперед, з Севастополя та його фантастично зручних бухт. У Новоросійську мало місця і жахливий вітер бора, що спускається з гір і змушує флот зніматися з якоря та виходити на рейд, стаючи вразливим для наших «Малюків» та «Магур». А скоро під‘їдуть і нові британські розробки підводних дронів. База в Очамчирі (окупована Абхазія) ще не розвинута. Стапелі для завантаження ракет «Калібр» на носії цих ракет, досі у Севастополі і те, як складно і небезпечно підвозити ракети ми побачили на прикладі «Цезаря Кунікова». Всі ці «Адмірали Ессени», «Адмірали Григоровичі» - це тільки відтерміновані переходи зі статусу «надводних» до «підводних». Не пізніше кінця року зможемо рахувати російські воєнні судна в Чорному морі на пальцях однієї руки. А там постане питання, якщо до того не буде знищений міст: як росіянам його захистити без корабельних можливостей ППО та протидронового захисту? Міст все одно - мрець. Питання тільки часу.
6. Щодо операцій наших військових на території Росії зі знищення потенціалу нафтопереробної галузі. Мені цей напрям здається дуже перспективним. Кількість дронів, які летять на 500-1000 км, буде постійно збільшуватися; закрити ППО все, що вони мають важливого на європейській частині РФ, - неможливо. Тому, я впевнений, що до посівної на теренах центральної частини Росії, паливо для аграріїв спочатку подорожчає, а потім на певний час взагалі зникне. Не черзі будуть військові аеродроми, а після них - об‘єкти ВПК. Саме можливості дистанційного ураження ворога - реальність, яка зробить майбутні війни невигідними для агресора.
7. Тепер про французького Президента Макрона та його ініціатив. Франція має другий промисловий потенціал в ЄС після Німеччини є, і, безумовно, здатна не тільки на продаж «Містралей» росіянам. Особисто Макрон, молода і дуже при цьому досвідчена людина, має кілька причин суттєво змінити свою роль «постійного співрозмовника» путіна на роль людини, яка допомогла Україні виграти війну. Які аргументи? Поясню:
⁃ ляпас, який отримала Франція від путіна та Пригожина в Малі (ця держава має скоріше стратегічно-ностальгічне та територіальне значення) та Нігері (а ця держава тримає у себе мотузку для французької атомної енергетики, бо ж основним постачальником палива для електростанцій);
⁃ відсторонення США створює необхідність думати про вихід США з НАТО та європейську нову систему безпекової доктрини;
⁃ історична боротьба з Британією за лідерство;
⁃ простистояння з Німеччиною за лідерство в Євросоюзі;
⁃ бажання забезпечити собі нову роботу після завершення другого президентського терміну, наприклад в НАТО;
⁃ історичне французьке європейське лідерство часів Де Голля та Наполеона;
⁃ Українець Кирило Ющенко, який стоїть на чолі Французького Інощемного Легіону;
Фактично у Франції (або Франції і кількох країн, які вже погодилися на таку ініціативу, є кілька можливостей підняття ставок:
⁃ закриття військами НАТО, або, скоріш за все, окремих країн НАТО, північного напрямку - кордону з Білоруссю.
Це дозволить остаточно зупинити вологі сни путіна про білоруську участь у подальших бойових діях; це дозволить вивільнити від ста до трьохсот тисяч наших військових на цьому кордоні;
⁃ закриття ППО, яке належить Франції та її друзям, неба над правим берегом Дніпра, або, як спрощений варіант, над аеропортами Києва, Львова, Ужгорода;
⁃ Різко збільшена кількість і якість тренувань українських військових за рахунок тих, хто надішле професійних інструкторів і організує навчання.
Сьогоднішня зустріч Президента Макрона із канцлером Шольцем та Прем‘єром Туском дала не тільки результат по збору коаліції цими лідерами по РСЗО далекої дальності, але й остаточне рішення цих країн суттєво посилити санкції проти тих, хто допомагає Росії отримувати західні запчастини для виробництва військової продукції і її ремонту та покращення, тих, хто допомагає продавати російське збіжжя до Європи, а нафту до Китаю та Індії. Поступово економічний зашморг навколо Росії затягується, не зважаючи на зволікання Джонсона та небажання Байдена відповідати на запитання про Майбутнє Російської федерації…
7. Тепер про французького Президента Макрона та його ініціатив. Франція має другий промисловий потенціал в ЄС після Німеччини є, і, безумовно, здатна не тільки на продаж «Містралей» росіянам. Особисто Макрон, молода і дуже при цьому досвідчена людина, має кілька причин суттєво змінити свою роль «постійного співрозмовника» путіна на роль людини, яка допомогла Україні виграти війну. Які аргументи? Поясню:
⁃ ляпас, який отримала Франція від путіна та Пригожина в Малі (ця держава має скоріше стратегічно-ностальгічне та територіальне значення) та Нігері (а ця держава тримає у себе мотузку для французької атомної енергетики, бо ж основним постачальником палива для електростанцій);
⁃ відсторонення США створює необхідність думати про вихід США з НАТО та європейську нову систему безпекової доктрини;
⁃ історична боротьба з Британією за лідерство;
⁃ простистояння з Німеччиною за лідерство в Євросоюзі;
⁃ бажання забезпечити собі нову роботу після завершення другого президентського терміну, наприклад в НАТО;
⁃ історичне французьке європейське лідерство часів Де Голля та Наполеона;
⁃ Українець Кирило Ющенко, який стоїть на чолі Французького Інощемного Легіону;
Фактично у Франції (або Франції і кількох країн, які вже погодилися на таку ініціативу, є кілька можливостей підняття ставок:
⁃ закриття військами НАТО, або, скоріш за все, окремих країн НАТО, північного напрямку - кордону з Білоруссю.
Це дозволить остаточно зупинити вологі сни путіна про білоруську участь у подальших бойових діях; це дозволить вивільнити від ста до трьохсот тисяч наших військових на цьому кордоні;
⁃ закриття ППО, яке належить Франції та її друзям, неба над правим берегом Дніпра, або, як спрощений варіант, над аеропортами Києва, Львова, Ужгорода;
⁃ Різко збільшена кількість і якість тренувань українських військових за рахунок тих, хто надішле професійних інструкторів і організує навчання.
Сьогоднішня зустріч Президента Макрона із канцлером Шольцем та Прем‘єром Туском дала не тільки результат по збору коаліції цими лідерами по РСЗО далекої дальності, але й остаточне рішення цих країн суттєво посилити санкції проти тих, хто допомагає Росії отримувати західні запчастини для виробництва військової продукції і її ремонту та покращення, тих, хто допомагає продавати російське збіжжя до Європи, а нафту до Китаю та Індії. Поступово економічний зашморг навколо Росії затягується, не зважаючи на зволікання Джонсона та небажання Байдена відповідати на запитання про Майбутнє Російської федерації…
Про вдячність.
Двадцять вісім років тому, коли вже асоціація видавців існувала, до мене, одного з перших членів асоціації, до Харкова, приїхав новий Президент тоді Асоціації Незалежних Видавців, якщо я не помиляюся в назві, Олександр Афонін. В перші роки свого існування, Асоціація фактично утримувалася на кошти одного із своїх членів, Видавництва Гуманітарної Літератури Абрис, який очолював по сумісництву перший Президент Асоціації, Юрій Прилюк, а після його передчасної смерті, Олександр Афонін. Він приїхав - вчитися. Звісно, він мав величезний життєвий досвід, але не у видавничій сфері. Для мене це було дуже важливим показником. Він навчився швидко, і був і залишається для мене всі ці двадцять вісім років другом і старшим колегою.
Сьогодні я вимушено заступаю на його місце Президента тимчасово, до виборів нового керівника, на громадських началах. За пропозицією Афоніна, якому я не можу відмовити і, маючи довіру колег. На три місяці я приймаю шапку Мономаха.
За ці роки відбулося дуже багато спільного з Олександром Васильовичем. Ми навіть мали дачі в Криму, які були віддалені між собою на ширину паркану. Ми мали і маємо спільні погляди на необхідність постійного тиску на державу для відстоювання інтересів видавничої сфери та читачів. Багато вдалося - в тому числі податкові пільги. Багато не вдалося. Пам‘ятаю особисту сварку Афоніна з Миколою Азаровим через ці пільги, пам‘ятаю конфлікт з керівництвом Держтелерадіо. Пам‘ятаю і непорядність і невдячність кількох колег в ті складні часи. Але минають роки. УАВК стала стабільною інституцією саме завдяки Олександру Афоніну. Він вирішив піти на відпочинок і ми мусимо працювати в нових обставинах. Я не готовий покинути видавництво заради галузі, як це зробив свого часу він. Але я готовий підготувати місце для професійного менеджера, який має очолити Асоціацію видавців, щоб вирішити внутрішні та зовнішні проблеми галузі - економічні, політичні, етичні.
Дякую, Олександре Васильовичу. Дякую, колеги.
Двадцять вісім років тому, коли вже асоціація видавців існувала, до мене, одного з перших членів асоціації, до Харкова, приїхав новий Президент тоді Асоціації Незалежних Видавців, якщо я не помиляюся в назві, Олександр Афонін. В перші роки свого існування, Асоціація фактично утримувалася на кошти одного із своїх членів, Видавництва Гуманітарної Літератури Абрис, який очолював по сумісництву перший Президент Асоціації, Юрій Прилюк, а після його передчасної смерті, Олександр Афонін. Він приїхав - вчитися. Звісно, він мав величезний життєвий досвід, але не у видавничій сфері. Для мене це було дуже важливим показником. Він навчився швидко, і був і залишається для мене всі ці двадцять вісім років другом і старшим колегою.
Сьогодні я вимушено заступаю на його місце Президента тимчасово, до виборів нового керівника, на громадських началах. За пропозицією Афоніна, якому я не можу відмовити і, маючи довіру колег. На три місяці я приймаю шапку Мономаха.
За ці роки відбулося дуже багато спільного з Олександром Васильовичем. Ми навіть мали дачі в Криму, які були віддалені між собою на ширину паркану. Ми мали і маємо спільні погляди на необхідність постійного тиску на державу для відстоювання інтересів видавничої сфери та читачів. Багато вдалося - в тому числі податкові пільги. Багато не вдалося. Пам‘ятаю особисту сварку Афоніна з Миколою Азаровим через ці пільги, пам‘ятаю конфлікт з керівництвом Держтелерадіо. Пам‘ятаю і непорядність і невдячність кількох колег в ті складні часи. Але минають роки. УАВК стала стабільною інституцією саме завдяки Олександру Афоніну. Він вирішив піти на відпочинок і ми мусимо працювати в нових обставинах. Я не готовий покинути видавництво заради галузі, як це зробив свого часу він. Але я готовий підготувати місце для професійного менеджера, який має очолити Асоціацію видавців, щоб вирішити внутрішні та зовнішні проблеми галузі - економічні, політичні, етичні.
Дякую, Олександре Васильовичу. Дякую, колеги.
753 доба широкомасштабного вторгнення. Спроба аналітики. Друга частина.
8. Кожен американський та європейський демократичний політик має кілька речей, які впливають на його рішення, це потрібно зрозуміти. Перше - його совість, особисте коло спілкування, особиста і родинна репутація. Друге - партія, яка привела його до влади, команда, яка готує рішення. Третє - міжнародні домовленості, досягнуті до події і які весь час з‘являються в результаті нових перемовин. Четверте - тиск обставин, точка зору електорату, можливий результат майбутніх виборів. П‘яте - оскільки політика - це мистецтво можливого, на ухвалення рішення впливає можливість втілити його в дійсність, розрахунки та прорахунки аналітиків, особисті переконання та побоювання щодо можливої поразки. І шосте - випадкова емоційна складова. Дуже часто саме вона впливає на результат. Початок вторгнення Росії - емоційно всі були за нас, але мали невпевненість в успіху України, не хотіли конфліктувати з жорсткою та сильною Росією, яка, з погляду будь-якого західного «експерта» мала швидко перемогти. На наступному етапі електорат та емоційна складова тиснули в бік підтримки за майже цілковитої відсутності стримуючих факторів. Наразі маємо інше- підтримують максимально ті, хто має сильні переконання в необхідності захисту справедливості та постійні державні інтереси. Дедалі складніше переконувати більшість «болота» в партіях та парламентах, коли йдеться про кожен наступний рік війни. Це означає щоразу більші проблеми для обох сторін, як і зростання ціни для тих, хто отримує рахунок. Власне, це і формулює критичну необхідність перегрупування коаліції на підтримку України. З‘явилися нові харизматичні лідери, новий системний противник - до Орбана, який грає за команду Путіна в ЄС, додався Фіцо. Цей персонаж не раз збанкрутував, але знову і знову повертався у велику гру, врешті тримавши перемогу. Дідько вхопив би цього словацького путініста.
9. Зрозуміло, що серед питань постачання зброї завжди є і будуть як таємниці, так і демонстративні вигадки. Впевнений, що часто посередник, який вміє «підмазати» лідера маленької авторитарної країни, отримає те, чого не взмозі отримати велика демократична країна, навіть через жорсткі методи перемовин. Ми не знаємо способу, в який США домовлялися з Японією щодо допомоги Україні в грудні і січні грошима. Так само - щодо Туреччини і Греції, які отримують літаки F-35 та F-16 і за це щось мають віддати нам невідомо, на яких умовах. Вчорашній крок Греції, яка ніби передає нам американську бронетехніку часів Другої Світової не дуже здивував. Я не впевнений, що все відбудеться так, як виглядає на папері та у медіа. Можливо, замість старої вісімдесятирічної американської, приїде стара п‘ятдесятирічна радянська, яка нас більше влаштує. Невідомо також, як було сформовано перший після перерви пакет американської допомоги на 300 мільйонів доларів, і чому, в порівнянні з попередніми повідомленнями, з нього зникли ATACMC. Цікаво, про що конкретно домовилися на зустрічі керівники Франції, Німеччини і Польщі, але достеменно відомо: вони - домовилися. Ми відчуємо цю підтримку через деякий час. Це не обов‘язково тільки далекобійна артилерія і ракети. Це - спільна політика трьох великих держав в умовах паралічу американської підтримки. Але, як це часто буває, саме такі об‘єднані кроки і тиснуть на інших партнерів, які відчувають, що опинилися позаду. Подивимося на реакцію США, Канади, НАТО, Британії та Скандинавських країн.
10. Говорячи про постійні російські ІПСО про те, як швидко вони захоплять Куп‘янськ, Вугледар, Роботино, Кринки або Харків, Одесу або Дніпро, потрібно сказати, що росіяни не тільки навчилися воювати краще, ніж це було в 2022 році, вони також навчилися набирати рекрутів в збройні сили, більше (але все одно менше, ніж використовують) виробляти військової техніки і снарядів, також вони навчилися і боротися з нами в інформаційній сфері на нашій території. Потрібно максимально широко навчати населення тому, як працювати і жити в умовах постійного інформаційного тиску ворога.
8. Кожен американський та європейський демократичний політик має кілька речей, які впливають на його рішення, це потрібно зрозуміти. Перше - його совість, особисте коло спілкування, особиста і родинна репутація. Друге - партія, яка привела його до влади, команда, яка готує рішення. Третє - міжнародні домовленості, досягнуті до події і які весь час з‘являються в результаті нових перемовин. Четверте - тиск обставин, точка зору електорату, можливий результат майбутніх виборів. П‘яте - оскільки політика - це мистецтво можливого, на ухвалення рішення впливає можливість втілити його в дійсність, розрахунки та прорахунки аналітиків, особисті переконання та побоювання щодо можливої поразки. І шосте - випадкова емоційна складова. Дуже часто саме вона впливає на результат. Початок вторгнення Росії - емоційно всі були за нас, але мали невпевненість в успіху України, не хотіли конфліктувати з жорсткою та сильною Росією, яка, з погляду будь-якого західного «експерта» мала швидко перемогти. На наступному етапі електорат та емоційна складова тиснули в бік підтримки за майже цілковитої відсутності стримуючих факторів. Наразі маємо інше- підтримують максимально ті, хто має сильні переконання в необхідності захисту справедливості та постійні державні інтереси. Дедалі складніше переконувати більшість «болота» в партіях та парламентах, коли йдеться про кожен наступний рік війни. Це означає щоразу більші проблеми для обох сторін, як і зростання ціни для тих, хто отримує рахунок. Власне, це і формулює критичну необхідність перегрупування коаліції на підтримку України. З‘явилися нові харизматичні лідери, новий системний противник - до Орбана, який грає за команду Путіна в ЄС, додався Фіцо. Цей персонаж не раз збанкрутував, але знову і знову повертався у велику гру, врешті тримавши перемогу. Дідько вхопив би цього словацького путініста.
9. Зрозуміло, що серед питань постачання зброї завжди є і будуть як таємниці, так і демонстративні вигадки. Впевнений, що часто посередник, який вміє «підмазати» лідера маленької авторитарної країни, отримає те, чого не взмозі отримати велика демократична країна, навіть через жорсткі методи перемовин. Ми не знаємо способу, в який США домовлялися з Японією щодо допомоги Україні в грудні і січні грошима. Так само - щодо Туреччини і Греції, які отримують літаки F-35 та F-16 і за це щось мають віддати нам невідомо, на яких умовах. Вчорашній крок Греції, яка ніби передає нам американську бронетехніку часів Другої Світової не дуже здивував. Я не впевнений, що все відбудеться так, як виглядає на папері та у медіа. Можливо, замість старої вісімдесятирічної американської, приїде стара п‘ятдесятирічна радянська, яка нас більше влаштує. Невідомо також, як було сформовано перший після перерви пакет американської допомоги на 300 мільйонів доларів, і чому, в порівнянні з попередніми повідомленнями, з нього зникли ATACMC. Цікаво, про що конкретно домовилися на зустрічі керівники Франції, Німеччини і Польщі, але достеменно відомо: вони - домовилися. Ми відчуємо цю підтримку через деякий час. Це не обов‘язково тільки далекобійна артилерія і ракети. Це - спільна політика трьох великих держав в умовах паралічу американської підтримки. Але, як це часто буває, саме такі об‘єднані кроки і тиснуть на інших партнерів, які відчувають, що опинилися позаду. Подивимося на реакцію США, Канади, НАТО, Британії та Скандинавських країн.
10. Говорячи про постійні російські ІПСО про те, як швидко вони захоплять Куп‘янськ, Вугледар, Роботино, Кринки або Харків, Одесу або Дніпро, потрібно сказати, що росіяни не тільки навчилися воювати краще, ніж це було в 2022 році, вони також навчилися набирати рекрутів в збройні сили, більше (але все одно менше, ніж використовують) виробляти військової техніки і снарядів, також вони навчилися і боротися з нами в інформаційній сфері на нашій території. Потрібно максимально широко навчати населення тому, як працювати і жити в умовах постійного інформаційного тиску ворога.
Потрібно постійно пояснювати українцям, що війна триватиме довше, ніж два-три тижні і два-три місяці.
Мова навіть не про два-три роки. Сьогоднішня ситуація - це нова реальність і ми маємо тримати не тільки себе і близьких в екстремальних умовах, а й намагатися переконати себе і близьких в тому, що ці екстремальні умови - це вже нові нормальні умови. Так і держава. Вона має бути мобільною і сучасною державою нового зразка. Корупція, судова система і некомпетентність, основні внутрішні вороги - все це гальмує нас на шляху до цієї оновленої України. Кількамісячне обговорення Верховною Радою надважливого закону, тисячі нерозглянутих правок, відсутність кворуму на засіданнях - демонстрація неусвідомлення народними обранцями відсутності у них права на відпочинок, демарші та некомпетентність.
11. Жоден із наших союзників не хоче прямої участі своєї країни у бойових діях. Проте, Франція зробила рішучий крок - заяву про відсутність червоних ліній, нагадала про наявність у неї ядерної зброї, про можливість надсилання військ в Україну. Чому? Це не тільки регіональне лідерство. Думаю, це результат постійної роботи зі справжнім експертним середовищем. Чи припускають вони мирні перемовини з Росією. Мабуть, так. Колись. Зараз заяви Макрона - це і тиск на Росію в умовах, коли все більше європейських лідерів кажуть про можливу війну НАТО з Росією в наступному році чи через рік. Народи європейських країн, маючи вісімдесят років постійного миру і сімдесят п‘ять років захисту НАТО та США, цілковито забули, чим є війна і не розуміють, що вона може постукати до їхніх домівок. Це означає, що досі електоральний вибір між війною та компромісом зберігається на боці компромісу. Головне, щоб не народи, а політики Європи, нарешті, зрозуміли, що поступки за рахунок України означатимуть подальші проблеми для інших країн - Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Фінляндії. Також під ударом у випадку сепаратних домовленостей залишаться Молдова, Грузія та Вірменія. Наявність агресора на карті світу означає, що він як держава колись знову нападе. Саме тому був знищений Радянський Союз. Саме тому має бути деструктурована Росія. Впевнений, що міжнародна єдність спецслужб Заходу знає про це більше, ніж політики. І ми дізнаємося про це тільки тоді, коли побачимо перші результати.
12. Чи співпрацюють спецслужби США та Росії? Так. Роберт Бьорнс був у Москві перед широкомасштабним вторгненням. Чи були проговорено взаємні червоні лінії? Мабуть, так. Але ми тільки через 25, або 50 років, коли будуть розсекречені звіти, дізнаємося про ці домовленості. Впевнений, що не існує «світової закуліси». Впевнений, що всі подібні домовленості та червоні лінії остаточно поховано. Є якась інша реальність і вона не про новий політичний сезон, а про продовження захисту світової системи безпеки від божевільного, який, на жаль, очолює ядерну державу. А це означає - система обов'язково переможе.
Мова навіть не про два-три роки. Сьогоднішня ситуація - це нова реальність і ми маємо тримати не тільки себе і близьких в екстремальних умовах, а й намагатися переконати себе і близьких в тому, що ці екстремальні умови - це вже нові нормальні умови. Так і держава. Вона має бути мобільною і сучасною державою нового зразка. Корупція, судова система і некомпетентність, основні внутрішні вороги - все це гальмує нас на шляху до цієї оновленої України. Кількамісячне обговорення Верховною Радою надважливого закону, тисячі нерозглянутих правок, відсутність кворуму на засіданнях - демонстрація неусвідомлення народними обранцями відсутності у них права на відпочинок, демарші та некомпетентність.
11. Жоден із наших союзників не хоче прямої участі своєї країни у бойових діях. Проте, Франція зробила рішучий крок - заяву про відсутність червоних ліній, нагадала про наявність у неї ядерної зброї, про можливість надсилання військ в Україну. Чому? Це не тільки регіональне лідерство. Думаю, це результат постійної роботи зі справжнім експертним середовищем. Чи припускають вони мирні перемовини з Росією. Мабуть, так. Колись. Зараз заяви Макрона - це і тиск на Росію в умовах, коли все більше європейських лідерів кажуть про можливу війну НАТО з Росією в наступному році чи через рік. Народи європейських країн, маючи вісімдесят років постійного миру і сімдесят п‘ять років захисту НАТО та США, цілковито забули, чим є війна і не розуміють, що вона може постукати до їхніх домівок. Це означає, що досі електоральний вибір між війною та компромісом зберігається на боці компромісу. Головне, щоб не народи, а політики Європи, нарешті, зрозуміли, що поступки за рахунок України означатимуть подальші проблеми для інших країн - Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Фінляндії. Також під ударом у випадку сепаратних домовленостей залишаться Молдова, Грузія та Вірменія. Наявність агресора на карті світу означає, що він як держава колись знову нападе. Саме тому був знищений Радянський Союз. Саме тому має бути деструктурована Росія. Впевнений, що міжнародна єдність спецслужб Заходу знає про це більше, ніж політики. І ми дізнаємося про це тільки тоді, коли побачимо перші результати.
12. Чи співпрацюють спецслужби США та Росії? Так. Роберт Бьорнс був у Москві перед широкомасштабним вторгненням. Чи були проговорено взаємні червоні лінії? Мабуть, так. Але ми тільки через 25, або 50 років, коли будуть розсекречені звіти, дізнаємося про ці домовленості. Впевнений, що не існує «світової закуліси». Впевнений, що всі подібні домовленості та червоні лінії остаточно поховано. Є якась інша реальність і вона не про новий політичний сезон, а про продовження захисту світової системи безпеки від божевільного, який, на жаль, очолює ядерну державу. А це означає - система обов'язково переможе.
Forwarded from Перехресні стежки
«Лише вбивство і позбавлення незнання ніяк не можна виправити – мертву людину неможливо повернути до життя, і неможливо повернути колишнє життя, коли дізнався про те, що все змінило».
Олександр Красовицький, Євгенія Кужавська «Справа майстра-червонодеревника», 2021
Колишнє життя так само не можна повернути, якщо прочитав перші дві книги цього циклу. Стиль та підхід співавторів змушує мене сприймати героїв серії, як своїх давніх знайомих і хотіти знати про їхні нові пригоди.
🧐 Детектив чудовий: сюжет захоплює, інтрига присутня на декількох рівнях оповіді, декорації Різдвяного Києва початку ХХ століття прописані просто шикарно. Все це я просто констатую, або ви знали, бо розказати хочу саме про стиль.
☕️ Серія має власний тон, атмосферу, індивідуальний темпоритм, у який загортаєшся, як у ковдру і відчуваєш таке протиріччя: з одного боку, бажаєш знати що там далі, а з іншого – хочеться подовше побути в гостях у Тараса Адамовича, послухати його делікатно-ввічливі розмови з колишніми колегами, піддивитися за життям сестер Томашевич і їхніми залицяльниками. Вирішити, врешті-решт – де ж смачніша кава: у «Семадені», чи у «Осі» на Прорізній? Коротше, швидко читати не виходить, як не виходить швидко пити гарячий чай з лавандою від пані Марти.
🙄 Хотів вам ще розказати про шифри з поезії, закладені у основу сюжету, але давайте вже самі! Почитайте серію, вона прекрасна! ♥️
До речі, вже є Справа №4, а скоро вийде Справа №5. Мені треба!!!
#раджу_почитати #А_що_читаєте_ви
Олександр Красовицький, Євгенія Кужавська «Справа майстра-червонодеревника», 2021
Колишнє життя так само не можна повернути, якщо прочитав перші дві книги цього циклу. Стиль та підхід співавторів змушує мене сприймати героїв серії, як своїх давніх знайомих і хотіти знати про їхні нові пригоди.
🧐 Детектив чудовий: сюжет захоплює, інтрига присутня на декількох рівнях оповіді, декорації Різдвяного Києва початку ХХ століття прописані просто шикарно. Все це я просто констатую, або ви знали, бо розказати хочу саме про стиль.
🙄 Хотів вам ще розказати про шифри з поезії, закладені у основу сюжету, але давайте вже самі! Почитайте серію, вона прекрасна! ♥️
До речі, вже є Справа №4, а скоро вийде Справа №5. Мені треба!!!
#раджу_почитати #А_що_читаєте_ви
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Forwarded from Видавництво Фоліо
📚Запрошуємо на презентацію книжки Валерії Суботіної «Полон».
🌐Коли: 27 березня о 17:00
🌍Де: Київ, Національна бібіліотека України імені Ярослава Мудрого, вул. Грушевського 1
📌Модератор: Дмитро Андрющенко із позивним "Дипломат"
📌Про книжку:
«Полон» — 86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь». Для збереження життів бійців і порятунку поранених, наказом вищого військового командування, захисники припинили оборону, покинули територію заводу і мали здатися в так званий «почесний полон» у присутності міжнародних організацій і спостерігачів, з умовою обміну через 3-4 місяці.
Валерія «Нава» Суботіна була в складі пресслужби полку «Азов». Їй судилося бути в полоні — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі — понад 11 місяців. Всі кола пекла, які вона пройшла за майже рік, Валерія описала в цій книжці.
Постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови утримування, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати її фізично і морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради — все це відбувалося з нею. Допити та катування виснажували. Неможливість контактів з друзями й рідними, дезінформація і пропаганда ворога забирали останню надію на обмін і свободу. Але неволя не зламала сміливу жінку, тепер вона — свідок злодіянь рф.
🛒Придбати книжку.
📌 Про авторку:
Валерія Суботіна – українська журналістка, викладачка, поетка, військовослужбовиця, майор Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни. Кандидатка наук із соціальних комунікацій (2014).
🚪Вхід вільний.
🌐Коли: 27 березня о 17:00
🌍Де: Київ, Національна бібіліотека України імені Ярослава Мудрого, вул. Грушевського 1
📌Модератор: Дмитро Андрющенко із позивним "Дипломат"
📌Про книжку:
«Полон» — 86 діб українські військові тримали оборону в оточеному Маріуполі та на території заводу «Азовсталь». Для збереження життів бійців і порятунку поранених, наказом вищого військового командування, захисники припинили оборону, покинули територію заводу і мали здатися в так званий «почесний полон» у присутності міжнародних організацій і спостерігачів, з умовою обміну через 3-4 місяці.
Валерія «Нава» Суботіна була в складі пресслужби полку «Азов». Їй судилося бути в полоні — спочатку в Оленівці, потім в Таганрозькій тюрмі — понад 11 місяців. Всі кола пекла, які вона пройшла за майже рік, Валерія описала в цій книжці.
Постійне спостереження, контроль, приниження, нелюдські умови утримування, критичний дефіцит їжі та води, намагання ворога зламати її фізично і морально, підкорити, залякати, підштовхнути до зради — все це відбувалося з нею. Допити та катування виснажували. Неможливість контактів з друзями й рідними, дезінформація і пропаганда ворога забирали останню надію на обмін і свободу. Але неволя не зламала сміливу жінку, тепер вона — свідок злодіянь рф.
🛒Придбати книжку.
📌 Про авторку:
Валерія Суботіна – українська журналістка, викладачка, поетка, військовослужбовиця, майор Національної гвардії України, учасниця російсько-української війни. Кандидатка наук із соціальних комунікацій (2014).
🚪Вхід вільний.
Ракети - останній аргумент, що залишився у путіна для нас. Крокус - останній аргумент, який дозволить силою мобілізувати суспільство в росії.
HTML Embed Code: