752 доба широкомасштабного вторгнення. Спроба аналізу. Перша частина.
1. За останні дванадцять годин в Харкові було шістнадцять повітряних тривог. Російський диктатор відзначає свою чергову владну інкарнацію і йде ва-банк. Вже немає куди підіймати ставки на фронті, більше трьохсот тисяч вірних рабів Путіна повернулися додому в ящиках. І, зауважте, йдеться винятково про тих, кого не покинули їхні співгромадяни догнивати в українській землі або годувати хижаків. Тисячі танків, бронемашин, гармат завмерли у мовчазній іржі посеред наших полів, спотворене життя мільйонів росіян, образ Росії, як держави-збоченця. Все це назавжди закарбується у свідомості абсолютної більшості європейців та мешканців інших континентів. Чи так путін уявляв собі цей день два роки тому? Чи думав він, що «неіснуюча» Україна знищить його образ «мачо», карʼєру та відчуття контролю над усім світом? Риторичне питання. Починаючи війну, після марних спроб світових лідерів щось пояснити в особистих розмовах, він продемонстрував зневагу до «слабаків» - Байдена, Макрона, Шольца.
2. Сьогодні, більше ніж, через два роки жорстоких бойових зіткнень по всьому периметру кордону з Росією і окупованими раніше територіями, українці довели, що ми - сильніші. Незважаючи на жахливі обставини, на підступність політиків у кількох країнах-союзниках, наші воїни вміло захищають українську землю. Бліц-криг захлинувся і мутував у позиційну війною на виснаження. Чи готова сьогодні Україна до такого формату? Чи тільки на лінії бойових зіткнень, де наші герої під вогнем артилерії та «очима» ворожих дронів, під потоками КАБів, які випускає ворожа авіації можливе остаточне вирішення «російського питання»? Я так не думаю. Рішення має бути в іншому.
3. Коли йдеться про наших союзників, не варто витрачати час на надмірну деталізацію настроїв американських парламентарів. Очевидно, що настане час і гроші надійдуть, адже під час виборів нікому не пасуватиме обличчя, вимазане у багні. Коли демократи і Президент Байден мали повну більшість в обох палатах Конгресу, вони не ухвалили рішень щодо постачання в Україну літаків і далекобійної зброї, яку мають в надлишку. Навіть зараз американський Президент утримується від застосування важелів, які дали б змогу розпоряджатися запасами на складах Пентагону. Що ж його зупиняє? Тільки одне: відсутність бачення щодо поразки Росії. Тільки після слів Макрона восени 2023 року про «Перемогу України», в грудні того ж року Президент Байден і один раз його радник Салліван також насмілилися не тільки думати, а й говорити про реальність такої перспективи. Але майже ніколи з вуст правлячих політиків США не звучать слова «поразка Росії». Вони досі бояться неконтрольованого використання ядерної зброї російськими недолугими «вояками». Не розуміють, що може бути після поразки РФ - хаос розпаду на десятки держав, частина з яких отримає ядерну зброю? Переворот і прихід до влади гіперрадикальних «яструбів», які зараз вважають Путіна недостатньо агресивним? Хтозна. Але ми впевнені, що постійне притримування сучасної зброї для української армії має причиною саме ці вагання. Через них ціна затягування війни має в наслідку не тільки знищення (перемелювання) російського військового потенціалу, але і перехід російської економіки на військові рейки з подальшим покращенням рівня російської військової техніки. А найболючіше - продовження вбивств українських громадян, як на фронті, так і в тилу.
4. Якщо на перших конференціях у Рамштайні американський міністр оборони не тільки оголошував чергові пакети технічної допомоги ЗСУ, а й піднімав учасників конференції з різних країн і прямо казав: «Ми надаємо те-то і те-то, а що конкретно можеш сьогодні поставити ти?». Це працювало. Останнім часом дискусія пішла іншим руслом: «Ми не можемо дати нічого, закрийте питання хоч якимись поставками, але не поставляйте..» (і далі йде перелік сучасної зброї, техніки, обладнання, використання технологій). Європа, яка два роки стояла в ар‘єргарді американської воєнної політики щодо України, почала грати у власну ігру. Першими відзначилися британці.
752 доба широкомасштабного вторгнення. Спроба аналізу. Перша частина.
1. За останні дванадцять годин в Харкові було шістнадцять повітряних тривог. Російський диктатор відзначає свою чергову владну інкарнацію і йде ва-банк. Вже немає куди підіймати ставки на фронті, більше трьохсот тисяч вірних рабів Путіна повернулися додому в ящиках. І, зауважте, йдеться винятково про тих, кого не покинули їхні співгромадяни догнивати в українській землі або годувати хижаків. Тисячі танків, бронемашин, гармат завмерли у мовчазній іржі посеред наших полів, спотворене життя мільйонів росіян, образ Росії, як держави-збоченця. Все це назавжди закарбується у свідомості абсолютної більшості європейців та мешканців інших континентів. Чи так путін уявляв собі цей день два роки тому? Чи думав він, що «неіснуюча» Україна знищить його образ «мачо», карʼєру та відчуття контролю над усім світом? Риторичне питання. Починаючи війну, після марних спроб світових лідерів щось пояснити в особистих розмовах, він продемонстрував зневагу до «слабаків» - Байдена, Макрона, Шольца.
2. Сьогодні, більше ніж, через два роки жорстоких бойових зіткнень по всьому периметру кордону з Росією і окупованими раніше територіями, українці довели, що ми - сильніші. Незважаючи на жахливі обставини, на підступність політиків у кількох країнах-союзниках, наші воїни вміло захищають українську землю. Бліц-криг захлинувся і мутував у позиційну війною на виснаження. Чи готова сьогодні Україна до такого формату? Чи тільки на лінії бойових зіткнень, де наші герої під вогнем артилерії та «очима» ворожих дронів, під потоками КАБів, які випускає ворожа авіації можливе остаточне вирішення «російського питання»? Я так не думаю. Рішення має бути в іншому.
3. Коли йдеться про наших союзників, не варто витрачати час на надмірну деталізацію настроїв американських парламентарів. Очевидно, що настане час і гроші надійдуть, адже під час виборів нікому не пасуватиме обличчя, вимазане у багні. Коли демократи і Президент Байден мали повну більшість в обох палатах Конгресу, вони не ухвалили рішень щодо постачання в Україну літаків і далекобійної зброї, яку мають в надлишку. Навіть зараз американський Президент утримується від застосування важелів, які дали б змогу розпоряджатися запасами на складах Пентагону. Що ж його зупиняє? Тільки одне: відсутність бачення щодо поразки Росії. Тільки після слів Макрона восени 2023 року про «Перемогу України», в грудні того ж року Президент Байден і один раз його радник Салліван також насмілилися не тільки думати, а й говорити про реальність такої перспективи. Але майже ніколи з вуст правлячих політиків США не звучать слова «поразка Росії». Вони досі бояться неконтрольованого використання ядерної зброї російськими недолугими «вояками». Не розуміють, що може бути після поразки РФ - хаос розпаду на десятки держав, частина з яких отримає ядерну зброю? Переворот і прихід до влади гіперрадикальних «яструбів», які зараз вважають Путіна недостатньо агресивним? Хтозна. Але ми впевнені, що постійне притримування сучасної зброї для української армії має причиною саме ці вагання. Через них ціна затягування війни має в наслідку не тільки знищення (перемелювання) російського військового потенціалу, але і перехід російської економіки на військові рейки з подальшим покращенням рівня російської військової техніки. А найболючіше - продовження вбивств українських громадян, як на фронті, так і в тилу.
4. Якщо на перших конференціях у Рамштайні американський міністр оборони не тільки оголошував чергові пакети технічної допомоги ЗСУ, а й піднімав учасників конференції з різних країн і прямо казав: «Ми надаємо те-то і те-то, а що конкретно можеш сьогодні поставити ти?». Це працювало. Останнім часом дискусія пішла іншим руслом: «Ми не можемо дати нічого, закрийте питання хоч якимись поставками, але не поставляйте..» (і далі йде перелік сучасної зброї, техніки, обладнання, використання технологій). Європа, яка два роки стояла в ар‘єргарді американської воєнної політики щодо України, почала грати у власну ігру. Першими відзначилися британці.
