Можна коротко сказати, що, на відміну від США, у британському парламенті є стабільно двопартійна більшість на підтримку України і вона не зміниться після чергових виборів. У британському уряді також є фактично два проукраїнських центри - колишній прем‘єр Кемерон і чинний прем‘єр Сунак, який намагається рухатися максимально швидко, адже в спину дихає важковаговик Кемерон. Сьогодні Британія не тільки постачальник номер один у найсучасніших морських, підводних, повітряних дронах. Британія фактично очолила коаліцію з кількох країн континенту, де кожен учасник на підтримку України приніс щось своє. Країни Балтії - свою ненависть до Путіна, безумовну системну підтримку України, радикалізацію ставлення до росіян на на внутрішньополітичному рівні і комунікацію ЄС свої побоювань щодо можливого нападу Росії. Норвегія вносить величезні грошові резерви, Швеція - дієву військову промисловість, одну з кращих в Європі; Данія, Нідерланди та Бельгія - не тільки літаки, які “не змогли” дати Штати, а й іншу зброю поза європейськими механізмами підтримки; гроші на одноразові акції накшталт тієї, яку запропонував чеський Президент Петр Павел. Він, де речі, є не тільки справжнім другом України, а й справжнім військовим стратегом. Саме Павел продемонстрував євробюрократам, що їхнє недолуге керування обіцянкою поставити один мільйон снарядів протягом минулого року було невиконано саме через бюрократію. Назвавши незвично велику для європейців цифру вісімсот тисяч, він швидко зібрав гроші, не звертаючись до спільних європейських механізмів. Ми ще не знаємо, звідки снаряди - Болгарія, арабські країни, Південна Корея чи Пакистан, важливо, що він продемонстрував швидкий і ефективний результат. Він - на кілька кроків попереду подій, і, я впевнений, що ця акція - не остання. Що буде далі - радари для українського наземного ППО та майбутніх літаків, окопний РЕБ та розвідувальні дрони, радянські танки або снаряди натівського калібру - побачимо. Але на тлі американського колапсу влади, польського знущання над здоровим глуздом за межею порядності, він виглядає справжнім лідером Європи, який зміг консолідувати навколо себе країн-однодумців, створивши новий «Рамштайн».
5. Американці у своїй військовій доктрині мають за головного ворога Китай, британці - Росію. Британці добре пам‘ятають історію протистояння з Росією в Азії, пам‘ятають програну Миколою Першим Кримську війну, після якої Росії було заборонено мати військовий флот на Чорному морі і «город русской славы» Севастополь став містом занепаду й безробіття. На жаль, тоді Росія повернула собі право мати флот через м‘яку позицію майбутньої Антанти у зв‘язку з майбутнім протистоянням з Німеччиною. Британці жорстко відпрацьовують разом з українськими моряками, СБУ та ГУРом стратегію повного винищення Чорноморського Флоту Російської Федерації. Спочатку було відігнано флот від українських берегів, потім - звільнено від росіян західну частину Чорного моря, що відкрило шлях до відновлення торговельного сполучення для українського зерна та металу. Сьогодні ми перебуваємо на третьому етапі - витіснення Чорноморського Флоту РФ з Криму, насамперед, з Севастополя та його фантастично зручних бухт. У Новоросійську мало місця і жахливий вітер бора, що спускається з гір і змушує флот зніматися з якоря та виходити на рейд, стаючи вразливим для наших «Малюків» та «Магур». А скоро під‘їдуть і нові британські розробки підводних дронів. База в Очамчирі (окупована Абхазія) ще не розвинута. Стапелі для завантаження ракет «Калібр» на носії цих ракет, досі у Севастополі і те, як складно і небезпечно підвозити ракети ми побачили на прикладі «Цезаря Кунікова». Всі ці «Адмірали Ессени», «Адмірали Григоровичі» - це тільки відтерміновані переходи зі статусу «надводних» до «підводних». Не пізніше кінця року зможемо рахувати російські воєнні судна в Чорному морі на пальцях однієї руки. А там постане питання, якщо до того не буде знищений міст: як росіянам його захистити без корабельних можливостей ППО та протидронового захисту? Міст все одно - мрець. Питання тільки часу.
Можна коротко сказати, що, на відміну від США, у британському парламенті є стабільно двопартійна більшість на підтримку України і вона не зміниться після чергових виборів. У британському уряді також є фактично два проукраїнських центри - колишній прем‘єр Кемерон і чинний прем‘єр Сунак, який намагається рухатися максимально швидко, адже в спину дихає важковаговик Кемерон. Сьогодні Британія не тільки постачальник номер один у найсучасніших морських, підводних, повітряних дронах. Британія фактично очолила коаліцію з кількох країн континенту, де кожен учасник на підтримку України приніс щось своє. Країни Балтії - свою ненависть до Путіна, безумовну системну підтримку України, радикалізацію ставлення до росіян на на внутрішньополітичному рівні і комунікацію ЄС свої побоювань щодо можливого нападу Росії. Норвегія вносить величезні грошові резерви, Швеція - дієву військову промисловість, одну з кращих в Європі; Данія, Нідерланди та Бельгія - не тільки літаки, які “не змогли” дати Штати, а й іншу зброю поза європейськими механізмами підтримки; гроші на одноразові акції накшталт тієї, яку запропонував чеський Президент Петр Павел. Він, де речі, є не тільки справжнім другом України, а й справжнім військовим стратегом. Саме Павел продемонстрував євробюрократам, що їхнє недолуге керування обіцянкою поставити один мільйон снарядів протягом минулого року було невиконано саме через бюрократію. Назвавши незвично велику для європейців цифру вісімсот тисяч, він швидко зібрав гроші, не звертаючись до спільних європейських механізмів. Ми ще не знаємо, звідки снаряди - Болгарія, арабські країни, Південна Корея чи Пакистан, важливо, що він продемонстрував швидкий і ефективний результат. Він - на кілька кроків попереду подій, і, я впевнений, що ця акція - не остання. Що буде далі - радари для українського наземного ППО та майбутніх літаків, окопний РЕБ та розвідувальні дрони, радянські танки або снаряди натівського калібру - побачимо. Але на тлі американського колапсу влади, польського знущання над здоровим глуздом за межею порядності, він виглядає справжнім лідером Європи, який зміг консолідувати навколо себе країн-однодумців, створивши новий «Рамштайн».
5. Американці у своїй військовій доктрині мають за головного ворога Китай, британці - Росію. Британці добре пам‘ятають історію протистояння з Росією в Азії, пам‘ятають програну Миколою Першим Кримську війну, після якої Росії було заборонено мати військовий флот на Чорному морі і «город русской славы» Севастополь став містом занепаду й безробіття. На жаль, тоді Росія повернула собі право мати флот через м‘яку позицію майбутньої Антанти у зв‘язку з майбутнім протистоянням з Німеччиною. Британці жорстко відпрацьовують разом з українськими моряками, СБУ та ГУРом стратегію повного винищення Чорноморського Флоту Російської Федерації. Спочатку було відігнано флот від українських берегів, потім - звільнено від росіян західну частину Чорного моря, що відкрило шлях до відновлення торговельного сполучення для українського зерна та металу. Сьогодні ми перебуваємо на третьому етапі - витіснення Чорноморського Флоту РФ з Криму, насамперед, з Севастополя та його фантастично зручних бухт. У Новоросійську мало місця і жахливий вітер бора, що спускається з гір і змушує флот зніматися з якоря та виходити на рейд, стаючи вразливим для наших «Малюків» та «Магур». А скоро під‘їдуть і нові британські розробки підводних дронів. База в Очамчирі (окупована Абхазія) ще не розвинута. Стапелі для завантаження ракет «Калібр» на носії цих ракет, досі у Севастополі і те, як складно і небезпечно підвозити ракети ми побачили на прикладі «Цезаря Кунікова». Всі ці «Адмірали Ессени», «Адмірали Григоровичі» - це тільки відтерміновані переходи зі статусу «надводних» до «підводних». Не пізніше кінця року зможемо рахувати російські воєнні судна в Чорному морі на пальцях однієї руки. А там постане питання, якщо до того не буде знищений міст: як росіянам його захистити без корабельних можливостей ППО та протидронового захисту? Міст все одно - мрець. Питання тільки часу.
