Сьогодні стартує новий проєкт на Радіо Культура

«Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення»
авторки проєкту: Юлія Чаплінська, Марина Люта та Ана Море
наратор проєкту: Вадим Карп’як
наукова консультантка проєкту: Олена Брайченко

Знайдіть час і послухайте, з 19 лютого щодня в ефірі Радіо Культура о 12:00 після випуску новин.
Кожна програма присвячена різним досвідам та історіям, голосами очевидців із різних куточків України та експертів, він говорить про війну через їжу та кухню.

Для мене це важливий проєкт та відповідальність бути його науковою консультанткою

🔊 Слухати тут
#РадіоКультура

Вимушені мандри сильної, південної закваски з Каховки до Києва. Не пропустіть цей допис, особливо якщо ви у Львові.

Не знаю чи була у вас нагода послухати випуск про Хліб на Радіо Культура про який я писала у попередньому дописі. Хай там як, але цю історію мені хочеться посилити окремим дописом.

Ось цитата з випуску, яку говорить Катерина Калюжна:

"людей треба було годувати в садочках, геріатричний пансіонат, наприклад, так само стареньких хворих людей треба було, якось годувати... І люди місцеві знали, що я печу на заквасці. І тому спитали, чи можу я якось допомогти і я запропонувала робити такі опари великі за допомогою невеликої кількості дріжджів, і великої кількості закваски. Такі великі миски опари, я їх носила двічі на день...Ми робили два заміси. І я носила щодня через парк, слава Богу, це було далеко від мене. Ну, було страшно, але.. Було важко, бо все таки хліб, на такій опарі підходить довше. ... був такий трошки кислуватий, ну бо закваска.... І навіть люди стали проходити дякувати, казали «о, якийсь новий хліб!». Колись в Каховці такий пекли, старожили пам’ятають, у нас був хлібзавод, де реально пекли хліб на молочнокислих заквасках. І люди такі старі, вони згадали і прийшли дякувати. І так ми протрималися два тижні десь.... тільки на початку квітня з'явилася така мінімальна можливість виїжджати, слава Богу ми виїхали, вивезли закваску. Ми опинилися вже на Тернопільщині у родичів. І я хотіла почати пекти хліб, а я зрозуміла, що я не дам раду тому хлібу, бо у мене немає сил. І десь уже за тиждень я тільки підійшла до закваски, яка стояла в холодильнику. Чесно, я думала, вона вже Богу душу віддала через стільки днів. Але вона молодець, вона була сильна, потужна. Все таки культура, хоч і дика, але південна, з південним темпераментом. І я спекла свій перший хліб, вже, як я назвала його «хліб у вигнанні» ... Потім, коли ми приїхали до Львова, мене запросила до себе моя добра на той момент подруга, інстаграм-подруга, Василина Веселовська. І я прийшла, і принесла з собою закваску, і тепер ми вдвох працюємо у Василини Веселовської.

ось така історія, а ви можете скуштувати хліб від Катерини та Василини у Львові у Пекарні Василини Веселовської

#РадіоКультура

Чи є у вашому місті кафе, їдальні або ресторани, що працюють більше ніж 15 років? 

Кожного разу як читаю матеріали Марії Банько про історію "старих" закладів то все більше думаю про роль ресторанів/кафе у нашій культурі. Я із заздрістю споглядаю вивіски кафе чи барів у Європі, які часом, безперервно працюють понад 50 чи 100 років. І їх там таких чимало. У нас "старими" заклади вважають ті, що пропрацювали понад 10 років.

Їжа розповідає про нас як суспільство, націю й історія закладів харчування не виключення.

Озираючись, важко не помітити наскільки ми швидко розвинули галузь ресторанної культури, а кафе/кав'ярні/їдальні/ресторани/ сформували у великих містах свій унікальний ландшафт. Як від кафе з липкими столами з нормою поведінки офіціантів "єтот стол нє обслужіваєтся" ми прийшли до закладів у яких проводяться лекції, подають авторські страви, експерементують зі смаком та стилем. До закладів які формують наше відчуття безпеки і краси, можливості не лише поїсти, а й хоча б тимчасово опинитися у небуденному просторі.

Історія розвитку ресторанної культури в Україні, ще чекає на свою дослідницю чи дослідника. А я б з радістю взяла рукопис із такою назвою у роботу видавництва ЇZHAK

🧐 і також, друзі буду дублювати ці дописи на свою сторінку у фб., бо дуже вірогідно, що час телеграму може добігати кінця. Тому раптом що, я ще є й тут

Тримати себе у формі.
Знайте, що колишніх спортсменів не буває, власне як і колишніх вчених 🥹

Бо серед щоденних справ, які включають підготовку і проведення публічних лекції, написання текстів для їzhakultura, виконання обов'язків головної редакторки видавництва їzhak, менеджерської роботи у уїzhakultura й т.д., я страждаю, коли бодай раз на кілька місяців не слухаю дуже довгі теоретичні наукові семінари (для багатьох нудні), або не читаю наукові дослідження з усіма посиланнями, термінами та теоретичними рамками, які пояснюють оптику вченого.

Зараз багато цікавляться і збирають історій війни. Але, щоб опрацьовувати якісно історії, досвіди не достатньо просто записати чи переповісти.

Розуміння наукового підходу й знання теорії важливо.

Тому ці два дні онлайн я слухаю Міжнародний воркшоп “Війна, наука та емоції: (не)проговорене” конференцію, яку організували мої колеги. Рекомендую всіх хто працює у науці чи цікавиться нею,то будь ласка знайомтесь з іменами українських вчених, пробуйте свої сили у науці, розширюйте горизонти.

👉 Послухати можна у зумі за цим посиланням
Але будь ласка, конференція вже розпочалась - відразу вимикайте мікрофони.

До теми гастрономії, цей семінар немає прямого відношення, але це лише на перший погляд.

#будні_дослідниці_гастрономічної_культури

Слухаю зараз виступ Олени Соболєвої, дослідниці кримськотатарської культури, вона наша перша авторкою у видавництві їжак й підготувала рукопис "Кримськотатарська кухня"

Книга, ця стала нашою першою спробою розповісти про історію народу мовою їжі, через традиції, смаки та страви. На 2019 рік, коли ми випустили книжку у світ, окремі книгарні мені навіть відмовляли у співпраці, пояснюючи це тим: "ми продаємо серйозні книжки, а не кулінарію"

Час змінився й ставлення до їжі, гастрономічної спадщини та розмов про страв теж.

Ось кілька тез, про які Олена говорила під час конференції. Я знаю, серед вас не так багато тих, хто занурені у науки. Але прошу прочитайте кілька тез, вони дуже універсальні і загальнолюдські й трішки пояснюють те з якими труднощами стикаються українські вчені.

📌 українська етнологія пов'язана з фольклором й ми часто шукаємо саме архаїку, те що зникає. Проте й ця наука, далека здавалось би від політики, знаходилась довгий час під радянським ідеологічним ковпаком. Багато українських дослідників, археологів, зоологів, етнографів обирали роботу у полі, бо як вважає Олена, саме це дозволяло бодай трохи уникнути цього ідеологічного тиску.

📌 Олена говорить, що фіксація культурних фактів та реліктів минулого, у минулому здавались далекими до політики. Але й тоді, 20 років коли Олена записувала інтерв'ю про весілля, кулінарію, традиції, фіксувала багато історій про депортацію та переслідування кримських татар.

📌 У 2014 Олена говорить, що тоді відчула весь тягар відповідальності вченого, бо виявилось, що й етнографічні матеріали містять багато політичних тем. Також цей рік, став втратою етнографічного поля, бо Олена більше не мала змоги вже їздити в етнографічні експедиції до Криму.

📌 У архівах Олени є свідчення, записи людей які з 2014 року опинились в окупації, й вона розуміючи всю небезпеку, на яку може наражати своїх респондентів. Тому на прохання деяких частина інтерв'ю були видалені, а інші поки не публікуються.

📌 Олена говорить про відповідальність дослідника. Які дані ми можемо оприлюднити і використовувати, які цитати обирати, так щоб не зашкодити.

📌 Для соціокультурних антропологів важливий контекст, відчуття соціального поля, та чи можемо ми досліджувати соціальні реалії тільки за онлайн інтерв'ю. Це нереально, бо хороший антрополог має бути в полі, тобто фізично присутній аби використовувати метод включеного спостереження.

До речі, в мене є невеликий кейс дослідження с. Глібівка на Київщині, коли я спершу опрацювала архівні матеріали, а потім поїхала в експедицію. Якщо вам цікаво, то розповім якось про нього. Там навіть про їжу є. Й погоджуюсь з Оленою на всі 100, що антропологічні дослідження без фізичного занурення у поле, нереальне.

✨ Ловіть телеграм-канали, які допоможуть сформувати вам свої плани на вечір через душевні розмови, історії, їжу, музику, кіно і, звісно, секс і стосунки. Те, що треба після напруженого дня і не тільки, щоб наш дах остаточно не поїхав.

Медіа Вечір зібрало добірку каналів-друзів, які може щиро рекомендувати ⬇️

🎵 ПЛАЙ – трохи смішні, трохи сумні та (не) зашкварні історії про українську естраду.

🎥 Ящер на ундервуді – авторський канал кінокритика Ігоря Кромфа. Глибокі рецензії на фільми, новини про зйомки майбутніх стрічок та цікаві історії зі світу кіно.

🩷 Ці блядські історії – канал анонімної авторки пані М: історії про побачення, фемінізм, любов, підтримку, розмови про секс.

📕 Chytomo – медіа, що 14 років розповідає про літературу й письменників і надихає історіями людей, які відкривають книгарні під час війни, вивозять книжки з окупації та промотують українську культуру у світі.

🥑 ЇZHAKULTURA. Щодня – канал про минуле й сучасне гастрономічної культури в Україні, веде канал засновниця проєкту Їжакультура, дослідниця Олена Брайченко.

💫 Плани на вечір – канал від медіа Вечір з ідеями для проведення ваших вечорів: кіно, концерти, театри, книги, стендапи, нетворкінги, виставки, заклади, бари, «дуелі» поетів, квізи, швидкі побачення.
Підписуйтеся, щоб не загубити 🔥

Казимир Малевич, художник у якого вчора було день народження. Але до чого допис про художника на каналі який про їжу, можливо запитаєте ви?

Безпосереднє, адже їжа ніколи не буває просто їжею, вона завжди розповідає про нас більше, ніж ми могли б того бажати.

А що ми знаємо про смаки й уподобання Малевича?

Він любив домашню ковбасу й часто брав її з собою на пленери. А ще просто обожнював вареники із вишнями, сметаною та медом. (Ну хто ж їх не любить) у своєму щоденнику описував яке чудове сало продають у Конотопі.

Про це я вичитала у збірці Автобіографічних записках 1918-1933 рр

📚 #недільна_читанка

ну, що час розповідей про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Для всіх хто лише нещодавно підписався на канал, рекомендую прогулятись хештегом #недільна_читанка і побачити як багато книг прямо чи опосердковано говорять про їжу, а я подаю цитату й власну думку, аби вам було приємніше орієнтуватись у світі гастрономічної літератури.

📖 Ольга Карі
Рибка дядечка Завена
рік: 2019
тема: репортаж

🖋 Цитати:
⚡️"Женгялов хац", "трав'яний зелений хліб", або, як ще його називають, "арцаський хліб" - це надзвичайно запашна перепічка із зеленню. У тісто загортають подрібнені духмяні трави, додають дрібку солі та чорного перцю й випікають на стінках кам'яних тонірів, печей, складених у землі і розжарених сухою виноградною лозою"

⚡️"Вийдуть оце а поле, назбирають трав і нікому з "чужих" не кажуть, що й де збирають! Кидають зелень у величезну каструлю й маринують кілька днів, аромати змішуються між собою, це ж щось надзвичайне!"

⚡️"Приготування хліба "в землі", у кам'яних і глиняних тонірах, має історичний підтекст. Протягом усієї історії Вірменію стискало міцне коло недружніх племен і народностей. Аби розкладений посеред степу вогонь не привертав увагу ворогів, пастухи та воїни копали ями в землі, складали туди хмиз, кізяки чи сухі виноградні лози, зверху накривали залізною або дерев'яною кришкою-настилом, а всередині пекли лаваші чи ставили кчуч - глечик з арісою або м'ясом"

⚡️ "Найголовніше у вірменській каві - пухка й густа пінка, що утворюється на поверхні ледь доведеного до кипіння трунку. Без пінки - це не кава, а зілля, яке можна одразу виливати в стік рукомийника"

⚡️"Чашку з найкрасивішою, найпухкішою пінкою віддають улюбленому гостю, не найшанованішому, не найпочеснішому, а найдорожчому й любому. Бо кава - то справа серця, а не дипломатії"

🧐 Думки: Книжка написані у стилі репортажів, які записала Ольга Карі у мандрівці Вірменією. Як на мене, книжка дуже м'яко знайомить вас із історією, атмосферою та повсякденням Вірменії з 1990-х років у якій гіркота та любов до Вірменії сплетені в одне ціле. Мені сподобалось як Оля подає розповіді про їжу, яка допомагає відчути домашню кухню Вірмен на смак.

"Прошу прибути на гостину та грудочку каші" - секретний код із минулого

Присутність у сучасній культурі діячів минулого може бути на абсолютно різних рівнях. Реально класно коли твори мистців, письменників минулого вплітаються у сьогодення, у вигляді цитат сучасного кіно чи художніх творів, сувенірів й т.д.

Тому у річницю дня народження Лесі Українки, хочу поговорити про те, що нам відомо про кулінарну історію поетеси та родини Косачів.

🔹 у Сніданку 1+1 3 роки тому, я розповідала про "англійський кекс" який готувала Леся Українка

🔹 у Колодяжному в дворі садиби де пройшли роки юності й дитинства Лесі росло дерево з "райськими яблуками", з якого в родині Косачів часто варили варення

🔹а ще їжа й запрошення на гостини мали пряме відношення до політичного життя. “Прошу прибути на гостину та грудочку каші” саме таке запрошення означало законспіровану зустріч, часто на дачі у Святошин та Китаєво чи хутір Кинь Грусть та в Бровари де збирались і говорили без страху зібраннях почувалися вільними. Чому це був секретний код, а тому, що російська імперія переслідувала й забороняла такі зібрання української інтелігенції, на яких обговорювались питання української освіти, просвітництва та українського культурного життя.

🔹Леся Українка, любила каву з вершками, яку подавали близько 9 ранку

🔹 морозиво із ожини, часто згадується як улюблений десерт Лесі України, але це не зовсім так. За спогадами Ізидори Косач, рідної сестри Лесі, в останні дні свого життя лише цю страву могла їсти Леся, яка померла у Грузії в 1913 році.

Покладу також сюди хороший матеріал про Лесю Українку, який забере у вас від сили 4 хвилини прочитання, але він наблизить до розуміння і сприйняття Лесі Українки і як людини, і як талановитої, працьовитої, амбітної письменниці.

#їжакультура #історія_їжі

✅ вінегрет

лишилось лише кілька зимових днів, а це значить, що нас чекає зміна нашого меню. На завершення цієї зими, мені хочеться лишити кілька слів з історії страви яка має дещо сумнівну репутацію, але точно ввійшла у наше зимове повсякденне меню.

Слово "вінегрет" іншомовного походження, складається з двох слів: вино і оцет. Але вже з ХVIII ст його використовують для назв страв-мішанин. Це могли бути овочі та оселедець, варені й подрібнені овочів заправлені оцтом, олією та гірчицею. Таких страв чимало у скандинавській та німецькій кухні.

У старих кулінарних книжках легко натрапити на рецепти які так і називались: вінегрет із різних риб, збірний вінегрет. У різних варіантах вінегретів були м’ясо й оливки, каперці, вуджений язик та навіть яйця.

У ХХ ст під назвою "вінегрет" зустрічається салат з буряку/картоплі/моркви/консервованого горошку/солених огірків (горошок у салаті з'явився у пізньорадянську добу)

Що вплинуло на популярність цього салату?

Те що він варіативний, а складники можна замінити на інші. На межі тисячоліть ХІХ-ХХ ст, рух вегетаріанців тиражував цю страву у народ, у багатьох дореволюційних вегетаріанських їдальнях вже готували овочеві чи рибні вінегрети і вони стали дуже популярними.

Але як ці різновиди дуже різних страв перетворились на впізнаваний однотипний салат, що став улюбленим і поширеним в Україні?

ХХ століття і його стандартизація, у робітничих їдальнях був вінегрет, але вже без жодних варіантів, а базовим переліком: варений буряк, морква, картопля, солоний огірок.

До речі у сільській повсякденній гастрономічній культурі вінегрет з'являється лише десь із 1970-х років.

#їжакультура #історія_їжі

Готуючись до блекаутів, моя мама зробила м'ясні паштети. Ну і ясно, що передала кілька баночок, мені. Дитині яка тіки пише, говорить, книжки видає, лекції читає. Одним словом, безвідповідально ставиться до питання харчової безпеки.

Я тримала ці баночки у холодильнику з думками: "ще не час"

Сьогодні вимкнули воду. Ну...... привітик смачний паштет з квашеним огірочком

#страви_з_історією

♨️ ВАРЯ - давня гуцульська страва

Тут я писала про метаморфози, які трапились з вінегретом. Подумала, що просто необхідно розповісти тепер про давнішу й менш відому страву.

У минулому рецепт був іншим:

"Варя: солодки, квасні бураки, сливи і фасолю зварені кожде окремо зсипають до купи і мішають"

📌ІНГРЕДІЄНТИ
• 300 г буряка
• 100 г сливи пряної маринованої
• 100 г квасолі білої
• 50 г квашеної капусти
• 25 г домашньої соняшникової олії
• 5 г гірчиці

📌 ПРИГОТУВАННЯ
Залийте квасолю на ніч водою та варіть близько 30 хв.

Буряк промийте та спечіть у духовій шафі. Найліпше буряки запікати, так вони лишаються щільними, збережуть свій колір та не втратять поживних мікроелементів.

Запікайте буряк 50-60 хв при 200 С. Точний час залежить від розміру овочів.

Зніміть шкірку з буряка та поріжте ромбиками. Зварену і охолоджену квасолю змішайте з квашеною капустою, подрібненою маринованою сливою й буряками. Олію, гірчицю розмішайте з іншими інгредієнтами.

а тут перезбірка вінегрету від Даши

У квітні Favorite Food & Drinks оголосять переможців дегустаційного конкурсу.

Favorite Food & Drinks - це дегустаційний конкурс для професіоналів у галузі виробництва харчових продуктів. Це також майданчик першої презентації, тестування нових та інноваційних харчових продуктів. Для виробників це нагода отримати зворотній зв’язок від неупереджених експертів про традиційні продукти.

“Favorite Food & Drinks ставить перед собою наступні цілі:
🔹 розвиток культури свідомого споживання харчових продуктів задля збереження здоров’я та підвищення якості життя;
🔹 надання додаткових цінностей харчовим продуктам для підвищення конкурентних позицій на внутрішньому ринку для збільшення експортного потенціалу;
🔹 просування бренду України на світових фудринках як країни-постачальника інноваційних, традиційних та якісних харчових продуктів з високими органолептичними властивостями”

Засновниця та організаторка конкурсу - Олена Сініціна, а більше деталей можна знайти на сторінках проєкту

Ми будемо стежити за проектом та розповідати найцікавіше

Зазвичай у неділю я розповідаю про книжки які допомагають зрозуміти і дослідити гастрономічну культуру України

#недільна_читанка - саме за цим хештегом ви можете знайти посилання на дуже різні книжки. Але нині, свій недільний час я присвячую не книжкам, а дуже цікавим зборам, підтримавши які у вас є змога не лише зробити добру справу, але й знайти хороші книжки

🔮 Шеф Андрій Северенчук, який працює у ресторані київської кухні Глек розігрує книжки зі своєї шефської бібліотеки, яку він збирав багато років. Правила участі у розіграші - 200 гривень на банку, це ваш лотерейний білет який підтримує збір Андрія на турнікети.

🔮 Надя, авторка чудового телеграм каналу Їжа від тривог зібрала якісь неймовірно затишні лоти. Там книжки та посуд ручної роботи. Кошти від продажу йдуть на те, аби закрити два збори: мінометникам 2 батальйону 92 ОШБр на евак і на ФПФ компоненти для SPCLab.

Тримаймося друзі

9 березня
і я хочу поговорити про свято яке й досі поширене у народній культурі України, сорок святих.

Саме за новим календарем Сорок Святих припадає на 9 березня, тому якщо ви цього року святкували Різдво 25 грудня, то буде логічно, що й інші свята будуть за новим календарем.

Для містян: вам може видатись, що зараз я буду писати про свято яке існує тільки на сторінках етнографічних праць. Але це не так.

Й досі сорок святих є сигналом до початку весняних робіт. Пасічники і досі дивляться чи вилетить сьогодні вперше бджола на обліт. І хоча від Сорока Святих ще сорок морозів буде, цей день був провісником весни. Також у цей день виносять картоплю з погребу аби вона прогрілась та почала проростати.

Раніше до свята випікали сорок невеличких пташок із тіста чи сорок коржиків —голубів, жайворонків, сорок, бубликів і роздавали дітям, аби ті закликали весну. Але й сьогодні до свята печуть якісь коржики, млинчики чи пиріжки.

У ХІХ столітті діти в цей день приносили до школи сорок бубликів чи коржиків.

І в цьому сенсі я думаю, як швидко новий календар дійсно ввійде у наше життя, й не лише у форматі листівок чи ось таких дописів, але й дій. Єдине, що можу сказати, так це те, що само собою це не відбудеться, для цього потрібно діяти: писати, розповідати й робити.

Саме тому я й пишу цей допис. А фото коржиків дам у коментарі, їх я не пекла, але моя мама ❤️

Мені дуже подобається, що українські сучасні ресторани, окрім страв, авторських коктейлів пропонують гостям найрізноманітніші культурні події. Запрошують лекторів, проводять звані обіди присвячені не лише українським смакам чи продуктами, але й подіям, діячам. Збирають донати та закривають збори.

Я сама із задоволенням читаю лекції, консультую по проведенню наповнених змістом подій у ресторанах. Лише у попередні місяці прочитала пару лекцій в Авангарден. До речі там готує страви дуже класна шефиня Марина Корсун.

Ну, а зараз буде не зайвим поділитись подіями березня у Києві:

13/03 на 19.00 Лекція-дискусія "Міфи війни: Український фронт" // Авангарден
ціна: 400 грн

14/03 на 19.00 Звана вечеря з Малевичем // Полтава
ціна: 1500 грн

22/03 на 19.00 Звана вечеря за мотивами кулінарної романтичної комедії "Смак свободи", натхнення рецептами Ольги Франко // Канапа
ціна: 999 грн

🌱 На одному із цих заходів планую бути, обіцяю потім розповісти, що і як

📌 Традиційні свята та сучасна ресторанна культура.

Друзі ресторатори, кулінарні блогери та шефи. Цей допис для вас. Як ви знаєте, я займаюсь дослідженнями гастрономічної культури, але фокусуюсь не лише на минулому, але й сучасному. Не дивно, що від заснування проєкту їжакультура я мріяла, як наші матеріали стануть у нагоді шефам й ресторанам.

Багато років спостерігаю як заклади та шефи працюють із гастрономічною та культурною спадщиною й хочу сказати, що наш ресторанно-культурний ландшафт стає дуже якісним.

Один із чудових маркерів цих змін є свято Масниці, Масляної, Колодія, Сиропуста, Сирниці, Запустів, Кривого Тижня. (це все назви одного й того ж свята, тижня перед Великим Постом)

Ще кілька років тому, це були суцільні картинки з символами та атрибутами російського стилю. Нині я все більше більше бачу прагнення глибше зрозуміти українські традиції, значення обрядів та символів свят сформованих в українській культурі.

Тому цьогоріч, хочу всім подякувати, хто розширив меню, підготував низку дописів, додав до млинцевого меню вареники з сиром, сирники, використав локальні назви цього свята.

Бо ж народні свята, це не лише те, що існувало у минулому, це й те, як ми їх відтворюємо та уявляємо сьогодні.

Якщо ви ще думаєте, що запропонувати гостям на Сиропуст, то ось кілька страв, які готують цього тижня.

✅ гречано-пшеничні млинці
✅ запечені вереники
✅ молочний кисіль
✅ ряжанка
✅ вареники із солоним сиром

Й не соромтесь звертатись за консультаціями, я охоче співпрацюю. Як мінімум підкажу, що можна прочитати у нас на сайті, це перевірена й унікальна інформація від різних дослідників (яка доступна безкоштовно), як максимум проконсультую чи проведу корпоративний вебінар, що допоможе вам покращити власну комунікацію із гостями.

Цей прекрасний момент, коли шукаю цитату для тексту над яким зараз працюю, й нагуглюю цікаву статтю, читаю її, а потім дивлюсь хто її написав й злюсь. Дуже злюсь)))

Якщо раптом вам цікаво, що я писала до того, як всі свої творчі й інтелектуальні сили віддала гастрономічним дослідженням, то ось посиланнячко. Принаймні там є гарні світлини які я робила в експедиціях. Їжі там немає))) "У пошуках доіндустріального раю: публічні простори села та їхні трансформації у ХХ ст"

#будні_дослідниці_гастрономічної_культури

Привітики моя дорога спільното. Я тут трохи впала у мовчанку, багато читала, писала, хвилювалась, розсипалась та збиралась до купки, була на семінарі в Аспені та редагувала наш новий рукопис. Дякую, що ви зі мною, як і шо у вас?