Я вже розповідала, що це мій спосіб терапії: під час великих обстрілів я лежу у ванній і залипаю в оцифрованих британських архівах. Збираю фото, меню, усні спогади, газетні новини про побут лондонців під час великої війни.
І хоча наші ситуації геть не тотожні, я знову і знову вдивляюся в літери і обличчя.
Коли нотаток стає забагато, мені хочеться ділитися ними з іншими. Як-от цього разу.
Тож запрошую вас поговорити не про те, як можна пити каву, коли навколо війна, а про:
☕"британські ресторани" та навіщо запрошувати в соціальну їдальню зіркових коміків
☕про нічні клуби з шикарним меню та операційними поряд з баром
☕про кардинально різну роль пабів під час Першої та Другої світової
☕про чайні кімнати, вултонський пиріг, карткову систему в офіційній британській пропаганді та спогадах людей.
Ось про все це.
Зустріч буде в Zoom в в понеділок о 19.00 (за Києвом).
Умови участі: донат від 150 гривень на банку (збираю для волонтерів, що надають адресну медичну допомогу людям на Херсонщині): https://send.monobank.ua/jar/3BzFksziAG
❤ Автоматично монобанк видасть посилання на групу, де буде запрошення в Zoom, а за день після лекції - відеозапис.
❤ Тож навіть якщо ви не можете буду в понеділок, але вас цікавить контент, долучайтеся.

​​Продовжую свої "борщові розвідки".
Зараз передивляюся цифровий архів британської преси. Так традиційно багато "Russian borsch" 😡
Але ось ця вирізка з шотланської газети 1934 року виглядає як ребус на тему апроприації.
"Російські рецепти: український борщ, розсольник, котлета по-київськи".

​​А оце мила та надзвичайно цікава "борщова" знахідка.
1947 рік, опис українського весілля в селищі Шенстоун в Стафордширі. Але мені потрібна ваша допомога з розшиврокою меню (ще варто взяти до уваги, що весілля відбувалося під час Різдва).
То що готували та подавали?
🔥 заливна риба
🔥 червоний борщ з грибами
🔥 pyrisky (?): отут перша проблема, бо я спочатку подумала про "пиріжки", але автор пише про "рибну страву, що подається з картоплею, сиром та ячменем)
🔥 holubey: друга проблема, бо я подумала про "голубці", але тут пишуть про свинячу голову в желе (може, холодець?)
Окремо пишуть про те, що наречена хоітла, але не змогла приготувати кутю, бо в Британії мак продавали тільки з рецептом від лікаря.
Буду вдячна за ваші коментарі та здогадки.

​​Шукали скарби на Базарі на Лісовій. 
Знайшли точку телепортації до Стамбулу (з усього міста приїздять сюди за кебабами), янтики та баклаву, рульку та картопельку. Знаєте, таку, що печеться в жиру, який стікає з жирненьких курочок на грилі. 

В дерев’яному будиночку продають товари з сімейної пасіки на Чернігівщини. Крім меду з дикоросів у слоїках, там медовуха та збитень, льодяники з прополісу, брили воску. Влітку кличуть дегустувати медовий квас: м’ятний, лимонний, з шавлією.

Вивчила нове слово "унабі", навчилася розрізняти "каламату" від "халкідіків". 

Точка Мамура схожа на печеру Алі-Баби. Він – професійний шеф-кухар, який сам розробляє суміші спецій. В його магазині можна знайти такі суміші на всі випадки життя: для харчо та каррі, 3 види часнику, барбарис, грам масалу, декілька видів дорогоцінного шафрану та немелену куркуму.

Знайомимося з пані Надією. Вона 20 років вирощує городину біля Броварів: оце все сама ферментує, солить, консервує, продає. Поряд з нею Пані Галина, її сусідка та учениця. У не  хіт продажів - "хріновина". Це сира аджика з перетертих томатів, болгарського перцю з великою кількістю хрону. Розповідає, що це найкращий соус до печеної чи смаженої картоплі з салом.

У пані Ніни – великий магазин, в якому різноманітні фрукти та овочі, зокрема, й екзотичні.Вона – з Донецької області. Коли почалася війна, вона залишилася без дому. Переїхала до Київської області, щоб почати життя майже з нуля. Спочатку відкрила на ринку маленьку точку з зелениною, а тепер у неї буквально є все: від ананасів до редьки. 

Гіди ринками Києва та історії людей:
🍎Житній: https://bzh.life/ua/mesta-i-veshi/1685280484-gid-zhitnim-rinkom-de-shukati-marinovani/
🍎Столичний: https://bzh.life/ua/mesta-i-veshi/1689694905-gid-stolichnim-rinkom-de-shukati-ramen-krabiv/
🍎Базар на Лісовій: https://bzh.life/ua/mesta-i-veshi/1708857925-turetskiy-doner-ntiki-ta-apelsinoviy-perets/

Здається, сьогодні саме той день, коли можна запостити цю стару статтю.
Важко уявити ситуацію, за якої тобі відмовляють у приготуванні американо не через снобізм бариста, а просто бо ти – жінка. Що тебе не пускають до бару без супроводу чоловіка. І якщо раптом ти заходиш у ресторан на обід, то тобі пропонують спеціальне жіноче меню із вдвічі вищими цінами.

Все це – реальні факти з історії «індустрії гостинності», яка геть не завжди була гостинною до жінок.
Виникає певний парадокс: жінки стояли за шинквасом, подавали та готували їжу, варили пиво (у Британії навіть виник окремий термін – ale wives) та каву, але часто не мали можливості споживати їжу та напої в публічному просторі.
Навіть на початку 20 століття деякі львівські кав’ярні в рекламі робили наголос на тому, що в їхніх затишних залах гості ніколи не побачать жінок. Водночас іноді саме жінки були власницями таких кав’ярень та авторками цих оголошень.

В статті про
- Про "жіночу" петицію проти лондонських кав'ярень та те, як політтехнології часів Чарльза ІІ впливають на сучасних вчених
- Про суто чоловічі та жіночі стейк-хауси
- Про спеціальні схеми "розсадки" жінок за столики, щоб вони "милували погляд" чоловіків, що їдять стейки
- Про те, як Розалі Богнор та Мерл Тронтон прикували себе ланцюгами до барної стійки, щоб отримати право випити коктейль в барі (в 1965 році!)
- Про спеціальні жіночі меню без цін (або з вищими цінами) та "зелені книжки" для жінок (список закладів та готелів, де вони могли зупинятися)

https://divoche.media/2021/07/28/zhinka-hoche-yisty-yak-restorany-bary-ta-kavyarni-dyskryminuvaly-zhinok/

Ось і чудова ілюстрація для статті вище
Спеціальне «жіноче відділення» у закладі.

В 19 - на початку 20 ст. у пристойних одеських ресторанах та кафе пристойні одеситки могли зʼявлятися лише у супроводі чоловіка. Але передові заклади на початку 20 століття почали облаштовувати «дамські відділення», куди можна було зайти жіночою компанією або навіть поодинці.

​​Друзі, вітаю! Поки я готую нові конспекти, ловіть теплий хлібно-мистецький розіграш. 

Передумови такі. На початку січня я гостювала у батьків в Німеччині, і натрапила на фантастично цікавий Museum Brot und Kunst в містечку Ульм. Як ви зрозуміли, він присвячений хлібу та мистецтву. 

Сьогодні я ще викладу декілька постів про нього, а зараз хочу розіграти книгу, яку привезла звідти. 
Eaten by nobody, Це великий каталог Eaten by nobody–Brot in der Kunstseit 1960 (Хліб в мистецтві з 1960 року).

Можливо, в назві ви впізнали відсилку до роботи Деніеля Сперрі? Саме вона, до речі, на обкладинці. А ще понад сотня творів: "Хліб з яйцем" Кунса, "Хліб наш насущний" Далі і багато всього іншо.

Супровідні тексти написані німецькою, однау сучасні телефони легко допомагають вловити суть навіть без знання мови. В будь-якому разі, це чудовий змістовний та, відверто кажучи, доволі рідкісний арт-бук.

Зараз я допомагаю зі збором на пікап для 78-й окремий десантно-штурмового полку «Ґерць».

🥨 Книгу розіграю серед всіх, хто зробить донат від 100 гривень сюди: https://send.monobank.ua/jar/3BzFksziAG
🥨 200 гривень - це 2 ставки, 300 - 3 ставки і так далі. 
🥨 Обов'язково залиште коментар тут, щоб я вас не загубила. 
🥨 Переможця оберемо 1 квітня. Друге місце отримає набір листівок з музею.

​​Вчора я починала писати про музей мистецтва та хліба. Зараз поділюся короткою добіркою найцікавіших робіт для мене.

Хліб та стільці. Саме так, різноманітні стільці та булочки й хлібини поряд.

Спосіб описати хліб через категорії дизайну спочатку здається дивакуватим, а згодом цілком очевидним. Так житній хліб з пекарні, який виглядає, ніби його випекла чиясь дбайлива бабуся, порівнюють з модерними стільцями Ріхарта Рімершміда, хліб цеглинка нагадує авторам прості еталонні форми та функціональність від баугауз, маленьку булочку «кайзерку» порівнюють зі стільцем №14: обидві стали зірками на Паризькій виставці в 1867.

Звісно, за всім цим є це безліч історичних нюансів, контекстів, питань про масове виробництво, утилітарність та красу.

Чесно, таких паралелей я не очікувала, але це було дуже цікаво.

Нагадую, що зараз я допомагаю зі збором на пікап для 78-й окремий десантно-штурмового полку «Ґерць».
Тож рзігрую арт-бук про хліб та сучасне мистецтво, який привезла з Ульма.

🥨 Книгу розіграю серед всіх, хто зробить донат від 100 гривень сюди: https://send.monobank.ua/jar/3BzFksziAG
🥨 200 гривень - це 2 ставки, 300 - 3 ставки і так далі. 
🥨 Обов'язково залиште коментар тут, щоб я вас не загубила. 
🥨 Переможця оберемо 1 квітня. Друге місце отримає набір листівок з музею.

​​Згадала, що не постила тут ще цю статтю.
🍧 Про "Грот" (Ліверпуль), побачення та кліп Русі
🍧 Про деруни "по-старольвівськи" та язик "по-овідіопольськи" в буремних 2000-их
🍧 Про те, як на місці культового закладу ледь не зробили вбиральну, але згодом відкрили сіфуд-бар. 
Тобто, про Хрещатик, 25.  
Зібрала спогади гостей, згадки в книжках та пресі, ось це все.

Над цим матеріалом я працювала весь останній тиждень.
Це той випадок, коли здавалося, що я вже трохи матеріалі, а виявилося, що ні.
- Бо я ніколи не думала про те, що таке "український сад". А вже є вчені, які працюють над цим визначенням. І тут також не обійтися без деколоніальної оптики.
- Бо я раніше сприймала насіння виключно як ресурс, а не "колекційний об'єкт" або тим паче елемент культури.
- Бо "терапевтичні сади" меня здавалися метафорою, а виявилися науковою концепцією.
Тож щиро раджу почитати. Тут 7 героїв з різних куточків країни.
🥕 Про картоплю і квіти на грядках модульного "містечка Марії"
🥕 Про м'яту для ЗСУ, яку виростили підлітки. Ті самі, які реалізовують проєкт створення саду та громадського простору на території своєї школи в Рудках: з підтримкою менторів, вдалим краудфандингом та завзяттям, якому я б хотіла навчитися
🥕 Про те, як в Полтаві створили сад-город
🥕 Про друге життя львівських дач та кулінарні змагання, що зцілюють громаду
🥕 Про калину, Ірпінь та вишню пам’яті Володимира Вакуленка
🥕 Про slow food, зранену землю та довгий шлях до відновлення.
https://bzh.life/ua/eda/1713710938-sadi-peremogi-k-ukrayini-stvoryuyut-miski/

​​Друзі, новенький весняний дроп Rumbambar box. Ми в нього вклали дуже багато смаків і любові.
Що в ньому?

🍅 Ну от, наприклад, "Ілюшині копчені томати" з "Трипіччя", душі Харкова. Хто знає, той знає.
Шефа Іллю мобілізували, заклад зараз йому збирає на спорядження. Та поміж клопотів, обстрілів та блекаутів знайшли шпаринку у часі: закоптили, закатали в слоїки, відправили нам невеличку партію.

🍅Пам'ятаєте, я якось розповідала про "комунальну кухню" на Подолі, на якій молоді шефи тестують свої стартапи? Ось там для нас зробили куртідо: закуску з ферментованої капусти з лаймом. І як же це смачно!

🍅 Льоля та Соня зі Львова (культовий "Єрусалим") зробили під нас свої фірмові солоні лимони.

🍅 В Полтаві у кав'ярні "Кавун" приготувати святкові пряники у формі мелюзіни, двохвостої русалки.

🍅 На Черкащині зробили неймовірні цукерки ручної роботи у вигляді кої - азійських коропів.

Що ще у боксі?
🍅 Традиційний сирний коник з українських Карпат, купати з мангалиці з селища Квас, калиновий соус від ресторану сучасної української кухні "Канапа" в Києві, сіль з Дрогобицької солеварні (найстаріше діюче підприємство на території Європи).

🍅 Що пити? Ігристу комбучу "Розе".

🍅 Як дізнаватися нове?
Шукати листівки з рецептами від шефів та авторський стікер-пак зі стравами, які визнані частиною нематеріальної спадщини України.

Відправляємо з 2-3 травня.
Ціна: 2399 гривень (є варіант за 1999)
Всього 20 боків. Як завжди, весь прибуток відправляємо на благодійність: цього разу на пікап для підрозділу, де воює дядя нашої співзасновниці
Марини Лавренчук

Котлетки з кальмарів, трояндове вино та соус до кабана.
Друзі, така справа. Чудова шефиня Віталія Баламут знову відкрила великий збір для підрозділу, де служить її чоловік. Ми вже разом збирали на пікап, тепер є два тижні, щоб. закрити великий збір на РЕБ.
Я прийду до тями і обов'язкою анонсую благодійну лекцію та розіграші. А поки доручаю це Апіцію, давньоримському гурману та кулінару.

Правила прості. Ви кидаєте від 100 гривень на банку https://send.monobank.ua/jar/3BzFksziAG та пишите в коментарях число від з 43 по 189, а я вам в коментарях дякую і ділюся одним крутим давньоримським рецептом з чудової книги "Про кулінарну праву римлян". Добре?

​​Неймовірна Боббі Бейкер в 2018 році в одному з будинків Ньюкаслу створила інтерактивну інсталяцію Great&Tiny War.

Це був великий проєкт на честь 100-річчя із завершення Першої світової війни.
Там було безліч чудернацьких об'єктів.

Наприклад, серія Ordinary Heaven з 14 формочок для печива, розписаних акрилом і сусальним золотом. На них були зображені сюжети повсякденного життя. Такі прості речі, які в умовах війни стають неоціненним скарбом та дивом.

Або 4701 "скульптурки" з м’ятного крему, яка представяли собою популярні страви часів Першої світової. Приблизно стільки разів середня жінка готувала для своєї родини їжу, допоки тривала війна.
Я не бачила цього проєкту наживо, але мені дуже важливо знати, що він був. І що навіть на відстані в 100 років хтось подумав про те, чого вартує буденність в умовах війни. Тепер ми знаємо це надто добре.

Шефиня Vitaliya Balamut сьогодні написала і про це також. Про буденне життя родин військових, які насправді не "чекають". Вони діють: збирають, шукають, надсилають, тримають на плечах світ, навіть якщо невимовно важко. Це така додаткова робота, для якої вони не надсилали резюме, але від якої вони не можуть відмовитися.

Зараз Віталія збирає на РЕБ для підрозділу свого чоловіка. Я відкрила мікробанку для цього збору: https://send.monobank.ua/jar/3BzFksziAG

Мені так хочеться, щоб ми швиденько накидали на честь свята ці нещасті 5000 гривень. Десь 7% від того, що потрібно зібрати всього. Давайте принаймні спробуємо.

Також плануємо великий пост-розіграш різних лотів для великого збору. І якщо ви готові дати лот - матеріальний (книга, арт-об'єкт, щось смачне) або нематеріальний (консультація, наприклад), напишіть мені, будь ласка 😍

Ось кав'ярня Brewsell на Лук'янівці. З великими фасадними вікнами. В неї влучало двічі: навесні 2022 та взимку 2023.

"Буквально за декілька хвилин до вибуху наш бариста почув сигнал тривоги, закрив кав’ярню і спустився в метро. Це його врятувало, бо уламки та скло були просто усюди. За годину після відбою зібралися всі разом, включили пісні Павла Зіброва та поприбирали. Не було сильних переживань. Ми вже звикли і знали, як діяти. А вже за годину готували каву. Всередину гостей не пускали, але робили напої з собою", - спокійно розповідає засновник.

Кадри, на яких бариста Марія готує каву серед уламків Macaco Coffee, облетіли весь світ. В той раз ворожий удар зруйнував академію імені Бойчука.

Ось як про цей день розповідає засновник: "За стійкою в той день була наша старша баріста Марія. Вона була налякана і розгублена, але більше переймалася за кав’ярню, ніж за себе. Марію трохи зачепило вибуховою хвилею: подряпина на пальці, порвався робочий худі. Але вона швидко оговталася. В якийсь момент я жартома запитав в натовпу "Кому фільтр-каву?" Відгукнувся рятівник, який приїхав розбирати завали. Я перестрибнув бар, бо вибитим вікном завалило прохід до нього, і передав термос з фільтр-кавою своїй партнерці Каріні. Ми разом почали безплатно готувати каву для поліції, рятувальників, ДСНС та інших служб, які приїхали на виклик".

Тоді підтримати заклад прийшов увесь район.

Заклад Philadelphia в Lavina Mall постраждав одним з перших.
"Снаряд влучив в фуд-хол торгівельного центру зовсім поряд. Від вибухової хвилі попадали всі полички, світильники, злетів навіть металевий замок з морозилки. Коли дозволили, я приїхав туди, аби забрати те, що вціліло. Це було страшне видовище", - розповідає засновник. Але він не розгубився. Купив рисоварку, поставив її в куточку свого вцілілого бару "Білий Налив" та почав готувати роли на доставку одним з перших в Києві, ще в квітні 2022-ого. Заробив гроші, відновив заклад на іншому місці, а за два роки повномасштабної війни побудував цілу мережу.

Це ті історії, які не помічають не дуже уважні журналісти, які пишуть про те, що "В Києві немає війни. Бо яка то війна, коли заклади працюють?". Ну от ось так працюють. В Києві. В Миколаєві без води. В Харкові під щоденними обстрілами. В Краматорську неподалік від лінії фронту.

Я не знаю, в чому секрет української резильєнтності. Чи у вродженій вітальності. Чи в досвіді, який нагадує: завжди покладатися можна тільки на себе, тож вибору не працювати і не відновлювати просто немає.

Але оця стійкість, меметична "незламність", спокій, з яким власники розповідають про те, як на їхніх очах руйнується справа їхнього життя, а вони відбудовують і працюють далі, не означає, що це не пекельно складно.

Записала три історії руйнації та відновлення закладів в Києві: https://bzh.life/ua/lyudi/1714989082--sered-ulamkiv-mi-prodovzhuvali-gotuvati/

Тим часом геть забула, що для нового рестоканалу почала писати про гастрономічні вподобання відомих українців.

Михайло Коцюбинський.

Естет, інтелігент, людина тонких почуттів, визначний письменник. А ще пристрасний коханець, гурман та автор тексту, який став маніфестом вегетаріанського руху в Україні.

Він роками переписувався з двома жінками: дружиною Вірою Коцюбинською та коханкою Олександрою Аплаксіною. При чому для коханки він не шкодував гастрономічно-еротичних метафор, а от дружині дуже детально описував свій побут, меню та самопочуття після їжі.

☕️ Його типовий сніданок (готував та їв відразу після ранкової прогулянки): яйця, печена картопля, молоко, кава або чай. Іноді салат та спаржа.

Взагалі Коцюбинський полюбляв все просте, сезонне та локальне.

🍷 Від вина він без поважної причини взагалі не відмовлявся. До речі, з виноградом, пов’язана окрема сторінка його життя. На півдні України він працював у філоксерній комісії: мав запобігати поширенню епідемії.

В художніх творах Коцюбинського, як і в листах, їжі багато. І вона ніби «підсвічує» почуття героїв. Коли читаємо про закоханих, то «гаряча пара від галушок знімається над мискою, стіл неначе веселішає». Коли читаємо про нелюбих, то «бараболя з юшкою задубіла в холодній печі».

Детальніше про харчові звички Коцюбинського читайте в матеріалі від нашої авторки Марії Банько.

#майо_натхнення