Хто знає мене давно, той в курсі, що багато років я освідчувалась Барселоні в коханні, що це моє місце сили та зона комфорту, що для мене це як Одеса здорової людини.

І я б ніколи на це не наважилася, мабуть, якби не єбуча війна. І я досі не знаю, чи залишусь в ролі іммігранта чи повернуся додому в Україну, у мене немає відповіді зараз, можливо житиму на дві країни, а може взагалі вирішу переїхати до третьої. Але суть в іншому. Це таке неймовірно дивне почуття бажати чогось до божевілля, так сильно, що зводило все всередині і не помітити, як ти це отримала. А помічати дуже важливо!

Часто ловлю себе на думці: так дивно, я живу в Барселоні, йду кудись по своїх справах, працюю, ввечері зустріч із друзями чи похід у кіно. Будь-яка звичайна подія, до якої я колись звикла вдома, тут проживається чомусь інакше. Точніше не чомусь, а тому що я саме про це і мріяла🪄

Ви знаєте, що я цинічно ставлюся до всієї цієї історії з духовними практиками та іншим інста смузі двіжем, напевно тому, що в моєму сприйнятті практикуючі люди не мають ні бажання, ні часу розповідати про це в інтернеті🌝 Але тим не менш, я все життя практикую подяку. За будь-яку дрібницю, яка подарувала мені посмішку, гарний настрій чи почуття щастя. І ось сьогодні я також дуже вдячна людям, цьому місту і собі за те, що в мене є. Я дійсно все дуже ціную і правда люблю своє життя, хоча часто це тотальний хаос і дурка) Але мені подобається і зовсім не нудно.💌