Останній пост на каналі був 26 лютого, через два дні після початку повномасштабної війни. Здається, за цей час пройшло не 203 дні, а ціле життя. Багато жіттів. Багато всього змінилось навколо і всередині. Я не можу сказати, що став зовсім іншою людиною, але змінилось відношення до багатьох речей. Я не знаю, чи буде далі існувати канал, в якому форматі і про що, але якщо буде, то він буде українською, це без сумніву. Насправді, я не знаю, про що розказати. Всі рідні живі, діти в безпеці, я в Києві з 3 квітня разом з коханою К. Л з малим у Тбілісі весь цей час. За кілька днів побачусь з ним в Україні. Ніколи не думав, що не зможу бачити сина півроку, це дуже важко. Працюю, живу, допомогаю армії чим можу і де можу принести максимальну користь. Як не дивно, але у Києві проходять кінкі вечірки. Люди все одно звикають до всього і мабуть це нормально. На них ходять і військові теж. А ще в кінкі спільнотах збирають донати на ЗСУ, на допомогу людям, на благодійність. Така ось особливість сучасної української кінкі-спільноти. Життя триває, і всі вірять в перемогу. Багато людей вкладаються в неї власною роботою, грошима, знаннями, хтось бере в руки зброю, хтось рюкзак парамедика, хтось пульт дрона. Може в мене таке оточення, але я не бачу серед тих, з ким спілкуюсь, людей, які стоять осторонь від війни, і це дуже надихає. Якщо ви вирішити залишитись зі мною на цьому каналі попри зміну мови і, можливо трохи тематики, то я буду радий. І пишіть, як ви, будь ласка. Перемога України буде без сумніву, ми будемо спілкуватись, кохатись і мандрувати, пом’ятаючи всіх тих, хто віддав життя за свободу України. Тож ми маємо жити на повну також за тих, хто вже не зможе.
Останній пост на каналі був 26 лютого, через два дні після початку повномасштабної війни. Здається, за цей час пройшло не 203 дні, а ціле життя. Багато жіттів. Багато всього змінилось навколо і всередині. Я не можу сказати, що став зовсім іншою людиною, але змінилось відношення до багатьох речей. Я не знаю, чи буде далі існувати канал, в якому форматі і про що, але якщо буде, то він буде українською, це без сумніву. Насправді, я не знаю, про що розказати. Всі рідні живі, діти в безпеці, я в Києві з 3 квітня разом з коханою К. Л з малим у Тбілісі весь цей час. За кілька днів побачусь з ним в Україні. Ніколи не думав, що не зможу бачити сина півроку, це дуже важко. Працюю, живу, допомогаю армії чим можу і де можу принести максимальну користь. Як не дивно, але у Києві проходять кінкі вечірки. Люди все одно звикають до всього і мабуть це нормально. На них ходять і військові теж. А ще в кінкі спільнотах збирають донати на ЗСУ, на допомогу людям, на благодійність. Така ось особливість сучасної української кінкі-спільноти. Життя триває, і всі вірять в перемогу. Багато людей вкладаються в неї власною роботою, грошима, знаннями, хтось бере в руки зброю, хтось рюкзак парамедика, хтось пульт дрона. Може в мене таке оточення, але я не бачу серед тих, з ким спілкуюсь, людей, які стоять осторонь від війни, і це дуже надихає. Якщо ви вирішити залишитись зі мною на цьому каналі попри зміну мови і, можливо трохи тематики, то я буду радий. І пишіть, як ви, будь ласка. Перемога України буде без сумніву, ми будемо спілкуватись, кохатись і мандрувати, пом’ятаючи всіх тих, хто віддав життя за свободу України. Тож ми маємо жити на повну також за тих, хто вже не зможе.
