дзвінко сипляться спогадів гільзи
на землю липневу липку
сп'яніння приходить, як завжди, пізно,
стриги у дредах шепочуть: "визнай,
тебе загнали у кут"
як віднайти полегшення, коли навколо псевдо полеглих
врізаються в шкіру рунами?
фантомним болем коріння відрубані
окреслюють внутрішнє пекло
буде нелегко
вирватись із вогняного оточення,
коли так любити хочеться,
а чин наказує бити,
коли замість квітів в тобі проростають ножі
життя надиктовує правила, війна настукує ритм
бий чи біжи —
третього не передбачено
помстити їх імена — єдине, що має значення,
пронести болючу пам'ять в затертому рюкзаці.
побачити правду можна лиш в заляпаний кров'ю приціл.
синці під очима — сліди надто довгої ночі
синці на фалангах — пам'ять про літні вишколи
як траси Донбасу, нерівний нервовий почерк,
стріляє у невідомість листами і віршами
ми з покоління і племені, на яке забагато навішали,
а ми сприйняли це за спорягу.
у грудях еллінська гордість, в очах безумство варягів.
а волю придумали самі й нарізали з неї стягів.
щоби на зламі епох озватись лунко, як постріл
дзвінко сипляться нам до ніг гільзи помсти
за тих, кого любимо ми
>>Click here to continue<<