783 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері. Про те, що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 4 частина.
1. Інформаційна та культурна політика - зона відповідальності ержави. Волонтери та вільний ринок її тут не замінять. Здавалося б, Президент та його альтер-его, Керівник Офісу, які в своїй попередній професійній кар'єрі мали стосунок до кінобізнесу, не схиблять, коли йтиметься про культурну політику. Але її немає. Можна скільки завгодно кидати важкими предметами в керівників МКІП та Держкіно, але гроші в бюджеті, відсутність раціо щодо економного розпорядження ними, головні вектори, співпраця із зарубіжними партнерами для залучення більшої донорської допомоги на культуру (впевнений, це не вливає на обʼєм військової підтримки) - це прерогатива, насамперед, ОП, Кабміну та ВР. Повна відсутність інформаційної політики теж, безумовно, пов'язана з грішми, але тут проблема не у тому, що їх немає. Відсутня сама інформаційна політика. В наступному пункті - більше про те, чого саме мені особисто не вистачає. Єдиний позитив, і великий - щоденне особисте спілкування Президента з народом через короткі ролики - безумовний прорив перших днів, який вже не є щоденною потребою глядачів. Тим не менше, цей формат впевнено обганяє телемарафон на цілий корпус. Мабуть, хтось колись після війни пояснить «навіщо» триматися за те, що перестало бути потрібним, в умовах, коли у твоєму арсеналі - різноманіття інших способів утримання аудиторії та монополія на інформацію під час військового стану. 2. Не вистачає мені, передусім, переносу "війни в прямому ефірі" з Телеграму в телевізор. Для цього нам потрібні замість безіменних героїв, які за кадром знищують ворожу техніку, героїв справжніх, з прізвищами, біографіями та орденами. Не вистачає не тільки тих, хто б'є ворога на лінії бойових зіткнень, а і тих, хто сидить у штабах, ухвалюючи рішення - без спроби видати якусь частину зайвої інформації, звісно.
Мені не вистачає постійного воєнного тла в українських сучасних фільмах і серіалах, ток-шоу та інтерв'ю. Так, навіть, якщо це "знижує рейтинг". Кожен, хто "втомився" і хоче кохання та подорожей замість війни, має отримувати нагадування на всіх улюблених ресурсах: піч час війни не може бути відпочинку, бо вона не тільки для тих, хто на фронті, а і для тих, хто постійно або тимчасово в тилу. Дуже слушно зауважують, що фронт - один, це там, де лінія бойових зіткнень. Все інше - тил. Тил у енергетиків, лікарів, тил у багатьох з волонтерів. Тил у тих, хто чесно платить податки. Є і інформаційний тил. Вкрай важливий. Бо у нас майже немає інформаційних рубежів, на яких затримано ворога. Він присутній всюди - біля наших жінок в Європі, в телеграмі, у кіно, в головах польських аграріїв та турецьких туроператорів, у школах та бібліотеках. 3. Українці за кордоном - це не тільки потенційні ухилянти, яких треба силоміць повертати додому. Це - родичі тих, хто на фронті і в тилу. Це не тільки корупціонери на відпочинку, а й багатодітні матері, дружини військових, волонтери. Це так само ті, хто не вирішив остаточно, чи повернеться потім. Постійне спілкування цих людей з Батьківщиною через ті віконця, які є у держави - це наш обов'язок. Системне залучення до нашого інформаційного простору - не просте завдання, але його треба виконати. 4. Так, мені бракує тилового координаційного штабу представників держави та зацікавлених інформаційних спільнот, галузевих об'єднань, активних патріотичних блогерів. Не богемна тусівка, а професійна розмова тих, хто може невідкладно вплинути на ситуацію з постійними інформаційними вкидами ворога та дивним розумінням самоцензури власниками українських ЗМІ. Це має бути забюджетований та профінансований план дій від держави щодо покращення ситуації в українській інформаційній сфері всередині країни і за кордоном.
783 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері. Про те, що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 4 частина.
1. Інформаційна та культурна політика - зона відповідальності ержави. Волонтери та вільний ринок її тут не замінять. Здавалося б, Президент та його альтер-его, Керівник Офісу, які в своїй попередній професійній кар'єрі мали стосунок до кінобізнесу, не схиблять, коли йтиметься про культурну політику. Але її немає. Можна скільки завгодно кидати важкими предметами в керівників МКІП та Держкіно, але гроші в бюджеті, відсутність раціо щодо економного розпорядження ними, головні вектори, співпраця із зарубіжними партнерами для залучення більшої донорської допомоги на культуру (впевнений, це не вливає на обʼєм військової підтримки) - це прерогатива, насамперед, ОП, Кабміну та ВР. Повна відсутність інформаційної політики теж, безумовно, пов'язана з грішми, але тут проблема не у тому, що їх немає. Відсутня сама інформаційна політика. В наступному пункті - більше про те, чого саме мені особисто не вистачає. Єдиний позитив, і великий - щоденне особисте спілкування Президента з народом через короткі ролики - безумовний прорив перших днів, який вже не є щоденною потребою глядачів. Тим не менше, цей формат впевнено обганяє телемарафон на цілий корпус. Мабуть, хтось колись після війни пояснить «навіщо» триматися за те, що перестало бути потрібним, в умовах, коли у твоєму арсеналі - різноманіття інших способів утримання аудиторії та монополія на інформацію під час військового стану. 2. Не вистачає мені, передусім, переносу "війни в прямому ефірі" з Телеграму в телевізор. Для цього нам потрібні замість безіменних героїв, які за кадром знищують ворожу техніку, героїв справжніх, з прізвищами, біографіями та орденами. Не вистачає не тільки тих, хто б'є ворога на лінії бойових зіткнень, а і тих, хто сидить у штабах, ухвалюючи рішення - без спроби видати якусь частину зайвої інформації, звісно.
Мені не вистачає постійного воєнного тла в українських сучасних фільмах і серіалах, ток-шоу та інтерв'ю. Так, навіть, якщо це "знижує рейтинг". Кожен, хто "втомився" і хоче кохання та подорожей замість війни, має отримувати нагадування на всіх улюблених ресурсах: піч час війни не може бути відпочинку, бо вона не тільки для тих, хто на фронті, а і для тих, хто постійно або тимчасово в тилу. Дуже слушно зауважують, що фронт - один, це там, де лінія бойових зіткнень. Все інше - тил. Тил у енергетиків, лікарів, тил у багатьох з волонтерів. Тил у тих, хто чесно платить податки. Є і інформаційний тил. Вкрай важливий. Бо у нас майже немає інформаційних рубежів, на яких затримано ворога. Він присутній всюди - біля наших жінок в Європі, в телеграмі, у кіно, в головах польських аграріїв та турецьких туроператорів, у школах та бібліотеках. 3. Українці за кордоном - це не тільки потенційні ухилянти, яких треба силоміць повертати додому. Це - родичі тих, хто на фронті і в тилу. Це не тільки корупціонери на відпочинку, а й багатодітні матері, дружини військових, волонтери. Це так само ті, хто не вирішив остаточно, чи повернеться потім. Постійне спілкування цих людей з Батьківщиною через ті віконця, які є у держави - це наш обов'язок. Системне залучення до нашого інформаційного простору - не просте завдання, але його треба виконати. 4. Так, мені бракує тилового координаційного штабу представників держави та зацікавлених інформаційних спільнот, галузевих об'єднань, активних патріотичних блогерів. Не богемна тусівка, а професійна розмова тих, хто може невідкладно вплинути на ситуацію з постійними інформаційними вкидами ворога та дивним розумінням самоцензури власниками українських ЗМІ. Це має бути забюджетований та профінансований план дій від держави щодо покращення ситуації в українській інформаційній сфері всередині країни і за кордоном.
