781 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 3 частина.
1. Чи дивилися Ви серіал "Слово пацана"? Я теж не дивився. Але це не означає, що українці не дивилися цей серіал і ще безліч російської кінопродукції завдяки нашим та російським піратам, не читали книжки, що зараз видаються в РФ та РБ, теж завдяки українським піратам, які це друкують, не слухають російську попсу. Перепрошую, що ще раз кажу про державні гроші, але, якщо ми десятиліттями не витрачали їх на ці речі, на відміну від багатьох або більш цивілізованих, або більш агресивних та автократичних держав, то ми отримали саме те, що маємо сьогодні- значну частину населення, яке живе на третьому році вторгнення в російському інформаційному та культурному середовище. І мова зараз не про мову. Так, одним із шляхів боротьби з ворожими наративами є м'яка сила - замість їхнього "пацана" має з'явитися наш "пацан", замість перекладу жіночого любовного роману з англійської на російську в бібліотеках має з'явитися український переклад. Замість Професора Солов'я або Світана має з'явитися такий же, але розкручений український "немарафонний" дописувач або майстер розмовного жанру. 2. І так, російською теж. Наш публічний простір досі значною частиною російськомовний. Ми можемо скільки завгодно собі казати, що суспільство змінилося, і воно, дійсно, швидко і позитивно змінюється, але потрібно віддати належне правді - російською дивляться, слухають і читають досі багато свідомих і не дуже українців, в тому числі і за кордоном. Чи маємо ми тиснути на них всіх? Так, згідно законам і трошки більше. Але, коли цей тиск переходить межу - він досягає протилежного ефекту. Ми маємо заходити через публічний простір в особистий, але не ламати особисте. Вивіски російською в містах України зараз - дикість. Радянські книжки в дитячих бібліотеках - злочин. Легальний доступ до піратських сайтів з російським культурним продуктом - перемога росіян. Але можливість читати російською, писати російською, говорити російською приватним особам, які не є держслужбовцями, працівниками ЗМІ та сфери обслуговування - право кожного, як би це не подобалося чи не подобалося іншим. На шляху до Європи ми зустрінемо ще багато мовних або культурних нормативів, які можуть нам не сподобатися. І так, у одних є права, у інших - обов'язки. І держслужбовець, який відповідає за це, має знищити ті вивіски, які на фото. Або накласти штрафи і притягнути власника до відповідальності. Те саме стосується чиновника громади, який свідомо залишає бібліотечні фонди в руках росіян. Або державних чиновників, які знають картину, але прожовжують замовчувати її.
3. Друга офіційна мова англійська - це дуже добре. Суспільство поступово змінюється. Після війни сюди "понаїдуть" українці зі знанням польської, німецької, французької, італійської. І так, вони і їхні діти вже читають цими мовами. На відміну від того, що Одесу росіяни називають "русским городом", Одеса в Російській Імперії говорила італійської, французькою, німецькою, грецькою, польською та на ідіш. Іноді українською. Трошки російською. Потім - більше російською, коли відмінили порто-франко. Одеський російськомовний суржик - це вплив ідіш та української. Ці люди привезуть нам європейські мови і ... російську. Так, вони не жили тут в цю хвилю витісненої російської, багато хто з них поїхав з російською, дивився російські новини, спілкувався з російською діаспорою в Європі, читав книжки, видані в Москві, куплені в російських книгарнях, слухав російську музику, з дітьми дивився російські мультфільми. А це - мільйони дорослих та сотні тисяч дітей (чи теж пару мільйонів), які мають рідною польську або німецьку та сімейну російську або українську.
781 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 3 частина.
1. Чи дивилися Ви серіал "Слово пацана"? Я теж не дивився. Але це не означає, що українці не дивилися цей серіал і ще безліч російської кінопродукції завдяки нашим та російським піратам, не читали книжки, що зараз видаються в РФ та РБ, теж завдяки українським піратам, які це друкують, не слухають російську попсу. Перепрошую, що ще раз кажу про державні гроші, але, якщо ми десятиліттями не витрачали їх на ці речі, на відміну від багатьох або більш цивілізованих, або більш агресивних та автократичних держав, то ми отримали саме те, що маємо сьогодні- значну частину населення, яке живе на третьому році вторгнення в російському інформаційному та культурному середовище. І мова зараз не про мову. Так, одним із шляхів боротьби з ворожими наративами є м'яка сила - замість їхнього "пацана" має з'явитися наш "пацан", замість перекладу жіночого любовного роману з англійської на російську в бібліотеках має з'явитися український переклад. Замість Професора Солов'я або Світана має з'явитися такий же, але розкручений український "немарафонний" дописувач або майстер розмовного жанру. 2. І так, російською теж. Наш публічний простір досі значною частиною російськомовний. Ми можемо скільки завгодно собі казати, що суспільство змінилося, і воно, дійсно, швидко і позитивно змінюється, але потрібно віддати належне правді - російською дивляться, слухають і читають досі багато свідомих і не дуже українців, в тому числі і за кордоном. Чи маємо ми тиснути на них всіх? Так, згідно законам і трошки більше. Але, коли цей тиск переходить межу - він досягає протилежного ефекту. Ми маємо заходити через публічний простір в особистий, але не ламати особисте. Вивіски російською в містах України зараз - дикість. Радянські книжки в дитячих бібліотеках - злочин. Легальний доступ до піратських сайтів з російським культурним продуктом - перемога росіян. Але можливість читати російською, писати російською, говорити російською приватним особам, які не є держслужбовцями, працівниками ЗМІ та сфери обслуговування - право кожного, як би це не подобалося чи не подобалося іншим. На шляху до Європи ми зустрінемо ще багато мовних або культурних нормативів, які можуть нам не сподобатися. І так, у одних є права, у інших - обов'язки. І держслужбовець, який відповідає за це, має знищити ті вивіски, які на фото. Або накласти штрафи і притягнути власника до відповідальності. Те саме стосується чиновника громади, який свідомо залишає бібліотечні фонди в руках росіян. Або державних чиновників, які знають картину, але прожовжують замовчувати її.
3. Друга офіційна мова англійська - це дуже добре. Суспільство поступово змінюється. Після війни сюди "понаїдуть" українці зі знанням польської, німецької, французької, італійської. І так, вони і їхні діти вже читають цими мовами. На відміну від того, що Одесу росіяни називають "русским городом", Одеса в Російській Імперії говорила італійської, французькою, німецькою, грецькою, польською та на ідіш. Іноді українською. Трошки російською. Потім - більше російською, коли відмінили порто-франко. Одеський російськомовний суржик - це вплив ідіш та української. Ці люди привезуть нам європейські мови і ... російську. Так, вони не жили тут в цю хвилю витісненої російської, багато хто з них поїхав з російською, дивився російські новини, спілкувався з російською діаспорою в Європі, читав книжки, видані в Москві, куплені в російських книгарнях, слухав російську музику, з дітьми дивився російські мультфільми. А це - мільйони дорослих та сотні тисяч дітей (чи теж пару мільйонів), які мають рідною польську або німецьку та сімейну російську або українську.
