781 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 2 частина. Книговидання та бібліотечна справа. Токсичні книги, токсичні автори. Токсична мова. 1. Видавець - це людина, яка ходить в Україні по полю з лайном, намагаючись весь час перестрибувати через калюжі такого розміру, що іноді краще їх подолати уплав. Хороший автор - виключно мертвий автор, причому який жив в Давній Греції, а ще краще в Шумері, і ім'я якого відомо не повністю. Бажано, щоб він писав санскритом або, краще, непальською, і бажано, щоб в Україні було не більше одного перекладача з цієї мови і одного літературознавця з цієї літератури. 2. Спробую перелічити ризики публічного хейту видавця в суспільстві, яке перенароджується наново щорічно, шомісячно, щогодинно, змінюючи ставлення до себе вчорашнього. Автор, який вчора був жертвою режиму, може бути невдало і невчасно кимось процитований, а, ще гірше, може з'явитися в публічному просторі якась деталь його особистої біографії, яка була добре відома спеціалістам і не викликала подиву, але новий погляд на речі робить з такої людини покидька та злодія. Колись Павло Загребельний сказав, дослівно, що у нас "скоро залишиться тільки один письменник, і той мертвий", маючи на увазі Тараса Шевченка.
Видавець, безумовно, має співвідповідати за кожний "злочин" мертвого, або живого, в тому числі, іноземного письменника, художника, перекладача, автора літературознавчої розвідки, зняти кожну подібну книжку з продажу, або наліпити на неї тисячу попереджень, запакувати в темний крафт-папір, як роблять в росії з книжками "іноагентів", та, бажано, 77 разів вибачитися за кожен такий крок. Видавець або колега-письменник, який має сміливість захистити побитого батогами суспільної думки, назавжди отримує клеймо людини, яка працює проти України, підтримує ворога, нетолерантної і, взагалі, тієї, якій неможна подавати руку. Я пишу цей текст і розумію, що всі ці слова неодноразово будуть розтягнуті на цитати, які багато разів будуть використані проти мене. Ми зовсім не хочемо розуміти, що всі перелічені "злодії" не завжди жили в ідеальних умовах, мали близьких, роботу, погрози, обставини та інше. Не всі, як Стус, були готові втратити здоров'я та життя, за погляди та творчість, а хтось їх втратив незалежно від не дуже гарних, із сьогоднішньої точки зору, поглядів або висловів. 3. Таким чином: - українець, який писав, або іноді писав російською, боровся з режимом, був за це засуджений, стає росіянином українського походження, як то Володимир Короленко. В одних містах вулиці його імені перейменовуються, в інших - з'являються; - радянський письменник, що все життя до еміграції прожив у Києві, писав відверті книжки про Другу Світову (Віктор Некрасов "В окопах Сталінграду"), був під забороною, стає недостатньо українцем, одночасно комісія Київради пропонує прибрати меморіальну дошку та створити вулицю його імені, або навпаки. - найбільший, з точки зору шкільних програм радянського часу, російськомовний український письменник Микола Гоголь стає малоросом та ворогом, який висміює все українське; - зламані радянською владою аж до стукачества (майбутній віце-прем'єр та творець Української енциклопедії Микола Бажан) та до повного професійного самознищення (Голова Верховної Ради Павло Тичина) перестають бути талановитими ліриками, якими були змолоду; - більшовик Хвильовий "вчасно" загинув, щоб його поки що щоденно не цькували, а письменники Розстріляного Відродження ще недостатньо препаровані, хоча їхні комуністичні погляди відомі. Все попереду.
781 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 2 частина. Книговидання та бібліотечна справа. Токсичні книги, токсичні автори. Токсична мова. 1. Видавець - це людина, яка ходить в Україні по полю з лайном, намагаючись весь час перестрибувати через калюжі такого розміру, що іноді краще їх подолати уплав. Хороший автор - виключно мертвий автор, причому який жив в Давній Греції, а ще краще в Шумері, і ім'я якого відомо не повністю. Бажано, щоб він писав санскритом або, краще, непальською, і бажано, щоб в Україні було не більше одного перекладача з цієї мови і одного літературознавця з цієї літератури. 2. Спробую перелічити ризики публічного хейту видавця в суспільстві, яке перенароджується наново щорічно, шомісячно, щогодинно, змінюючи ставлення до себе вчорашнього. Автор, який вчора був жертвою режиму, може бути невдало і невчасно кимось процитований, а, ще гірше, може з'явитися в публічному просторі якась деталь його особистої біографії, яка була добре відома спеціалістам і не викликала подиву, але новий погляд на речі робить з такої людини покидька та злодія. Колись Павло Загребельний сказав, дослівно, що у нас "скоро залишиться тільки один письменник, і той мертвий", маючи на увазі Тараса Шевченка.
Видавець, безумовно, має співвідповідати за кожний "злочин" мертвого, або живого, в тому числі, іноземного письменника, художника, перекладача, автора літературознавчої розвідки, зняти кожну подібну книжку з продажу, або наліпити на неї тисячу попереджень, запакувати в темний крафт-папір, як роблять в росії з книжками "іноагентів", та, бажано, 77 разів вибачитися за кожен такий крок. Видавець або колега-письменник, який має сміливість захистити побитого батогами суспільної думки, назавжди отримує клеймо людини, яка працює проти України, підтримує ворога, нетолерантної і, взагалі, тієї, якій неможна подавати руку. Я пишу цей текст і розумію, що всі ці слова неодноразово будуть розтягнуті на цитати, які багато разів будуть використані проти мене. Ми зовсім не хочемо розуміти, що всі перелічені "злодії" не завжди жили в ідеальних умовах, мали близьких, роботу, погрози, обставини та інше. Не всі, як Стус, були готові втратити здоров'я та життя, за погляди та творчість, а хтось їх втратив незалежно від не дуже гарних, із сьогоднішньої точки зору, поглядів або висловів. 3. Таким чином: - українець, який писав, або іноді писав російською, боровся з режимом, був за це засуджений, стає росіянином українського походження, як то Володимир Короленко. В одних містах вулиці його імені перейменовуються, в інших - з'являються; - радянський письменник, що все життя до еміграції прожив у Києві, писав відверті книжки про Другу Світову (Віктор Некрасов "В окопах Сталінграду"), був під забороною, стає недостатньо українцем, одночасно комісія Київради пропонує прибрати меморіальну дошку та створити вулицю його імені, або навпаки. - найбільший, з точки зору шкільних програм радянського часу, російськомовний український письменник Микола Гоголь стає малоросом та ворогом, який висміює все українське; - зламані радянською владою аж до стукачества (майбутній віце-прем'єр та творець Української енциклопедії Микола Бажан) та до повного професійного самознищення (Голова Верховної Ради Павло Тичина) перестають бути талановитими ліриками, якими були змолоду; - більшовик Хвильовий "вчасно" загинув, щоб його поки що щоденно не цькували, а письменники Розстріляного Відродження ще недостатньо препаровані, хоча їхні комуністичні погляди відомі. Все попереду.
