780 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 1 частина.
1. Стало відомо, що Кирило Серебренніков зняв фільм "Лимонов. Балада про Едичку", по роману французького письменника Еманюеля Каррера, якого я бачив на відкритті минулорічного "Книжкового Арсеналу" в Києві, сценарій написаний за участю зіркового польського режисера Павліковського, якого точно неможна рахувати в якості "друга путіна" та британця Бена Хопкінса, головні ролі виконали Сандрін Боннер, Томас Арана та Бен Уішоу, відомий по головній ролі в "Парфюмері" Тиквера по роману Зюскінда. В травні буде прем'єра на Канському фестивалі. Маємо визнати, що щось не так пішло з кенселингом російської культури в Європі, якщо на третьому році війни таке можливо. А може, щось ми не так робимо, якщо таке відбувається? Або ми робимо все правильно, але нас не чують і потрібно "змінити пластинку" хоча б для зовнішнього виконання, щоб було більш ефективно? Про книжки. Когось дивують книжки Марініної на касах в польських книгарнях, презентація книжок Льва Толстого в Болоньї, продані права на друк англійських, японських чи шведських книжкових новинок в Росії? Що стосується мене, в питанні, в якому я можу професійно зробити експертний висновок, я бачу дві речі: - завалені книжкові ринки в Україні піратською друкованою у нас книжкою походженням з РФ - і українців, які своїми грошима підтримують піратський ринок; - все нові і нові російські книгарні в європейських країнах і тисячі українців за кордоном, які там купують книжки, які поступово починають отруювати їхній мозок? Чи невідомо, який це має ефект, розтягнутий по часу? Чи невідомо, що з цим робити в довгостроковій перспективі? Відомо. Реакція має бути проста: - спочатку розробити підзаконні акти для ухваленого два роки тому ВР закону про заборону ввезення, друку та продажу книжок походженням з держав-агресорів, який був також підписаний, нарешті, рік тому Президентом та опублікований. Розв'язати руки правоохоронців, які мають виконати свою функцію; - поетапно замінити радянський та російський книжковий фонд в бібліотеках, домовитися між державою та громадами про дорожню карту; - на державному рівні створити умови українському бізнесу, волонтерами, зарубіжним партнерам для системного проникнення української книги і культури загалом на зарубіжні ринки - прибравши заборони (наприклад, змінивши терміни повернення валютної виручки з-за кордону, книжки не витримають ані 90, ані 180 діб), пільгово проінвестувати цю діяльність під бізнес-плани та гарантії представників галузі; - постійно звертати увагу зарубіжних партнерів на кожний факт проникнення негативного російського фактору на їхню територію на рівні державного уповноваженого, дипломатів, а не "культурної дипломатії" на рівні відмов співучасті. На жаль, потрібно зрозуміти, що великі гроші, які багато років стоять за російською культурою та псевдокультурою, створили внутрішнє проросійське лоббі в культурній сфері провідних країн;
- відкрито провести суспільний діалог по питанням, пов'язаним з просуванням російських наративів не тільки в Європі, але і в Україні, провести червоні лінії, не розтягувати в часі очевидні питання.
2. Давайте розберемо кейс Серебряннікова-Каррєра-Лимонова детальніше. Харків'янин Лимонов, який багато років прожив на Заході, в тому числі в Парижі в часи, коли йому вдалося виїхати з Радянського Союзу, створив собі образ інфант-терібль французької культури. Для багатьох членів французького інтелектуального середовища Харків - радянське місто з його книжок, а не місто, яке щоденно зазнає російських бомбардувань. Серебренніков- не просувач російських наративів в демократичний світ та відмиватель олігархічних брудних грошей, а жертва путінського режиму, яка потребує підтримки.
780 доба широкомасштабного вторгнення. Довгий та непозитивний текст про інформаційну, культурну та мовну політику. Про те, чим має займатися держава на третьому році вторгнення та одинадцятому році війни в інформаційній сфері, а що потрібно, нарешті, відпустити та дочекатися еволюції і припинити справжнє швондерство в інформаційній сфері. Про гроші та волонтерство. 1 частина.
1. Стало відомо, що Кирило Серебренніков зняв фільм "Лимонов. Балада про Едичку", по роману французького письменника Еманюеля Каррера, якого я бачив на відкритті минулорічного "Книжкового Арсеналу" в Києві, сценарій написаний за участю зіркового польського режисера Павліковського, якого точно неможна рахувати в якості "друга путіна" та британця Бена Хопкінса, головні ролі виконали Сандрін Боннер, Томас Арана та Бен Уішоу, відомий по головній ролі в "Парфюмері" Тиквера по роману Зюскінда. В травні буде прем'єра на Канському фестивалі. Маємо визнати, що щось не так пішло з кенселингом російської культури в Європі, якщо на третьому році війни таке можливо. А може, щось ми не так робимо, якщо таке відбувається? Або ми робимо все правильно, але нас не чують і потрібно "змінити пластинку" хоча б для зовнішнього виконання, щоб було більш ефективно? Про книжки. Когось дивують книжки Марініної на касах в польських книгарнях, презентація книжок Льва Толстого в Болоньї, продані права на друк англійських, японських чи шведських книжкових новинок в Росії? Що стосується мене, в питанні, в якому я можу професійно зробити експертний висновок, я бачу дві речі: - завалені книжкові ринки в Україні піратською друкованою у нас книжкою походженням з РФ - і українців, які своїми грошима підтримують піратський ринок; - все нові і нові російські книгарні в європейських країнах і тисячі українців за кордоном, які там купують книжки, які поступово починають отруювати їхній мозок? Чи невідомо, який це має ефект, розтягнутий по часу? Чи невідомо, що з цим робити в довгостроковій перспективі? Відомо. Реакція має бути проста: - спочатку розробити підзаконні акти для ухваленого два роки тому ВР закону про заборону ввезення, друку та продажу книжок походженням з держав-агресорів, який був також підписаний, нарешті, рік тому Президентом та опублікований. Розв'язати руки правоохоронців, які мають виконати свою функцію; - поетапно замінити радянський та російський книжковий фонд в бібліотеках, домовитися між державою та громадами про дорожню карту; - на державному рівні створити умови українському бізнесу, волонтерами, зарубіжним партнерам для системного проникнення української книги і культури загалом на зарубіжні ринки - прибравши заборони (наприклад, змінивши терміни повернення валютної виручки з-за кордону, книжки не витримають ані 90, ані 180 діб), пільгово проінвестувати цю діяльність під бізнес-плани та гарантії представників галузі; - постійно звертати увагу зарубіжних партнерів на кожний факт проникнення негативного російського фактору на їхню територію на рівні державного уповноваженого, дипломатів, а не "культурної дипломатії" на рівні відмов співучасті. На жаль, потрібно зрозуміти, що великі гроші, які багато років стоять за російською культурою та псевдокультурою, створили внутрішнє проросійське лоббі в культурній сфері провідних країн;
- відкрито провести суспільний діалог по питанням, пов'язаним з просуванням російських наративів не тільки в Європі, але і в Україні, провести червоні лінії, не розтягувати в часі очевидні питання.
2. Давайте розберемо кейс Серебряннікова-Каррєра-Лимонова детальніше. Харків'янин Лимонов, який багато років прожив на Заході, в тому числі в Парижі в часи, коли йому вдалося виїхати з Радянського Союзу, створив собі образ інфант-терібль французької культури. Для багатьох членів французького інтелектуального середовища Харків - радянське місто з його книжок, а не місто, яке щоденно зазнає російських бомбардувань. Серебренніков- не просувач російських наративів в демократичний світ та відмиватель олігархічних брудних грошей, а жертва путінського режиму, яка потребує підтримки.
