Час від часу пишу про ефективність управління державним сектором економіки та питання приватизації.
Днями у відкритому доступі було розміщено Аналітичний звіт щодо обґрунтованого визначення критеріїв для обов’язкового утворення у підприємствах державної форми власності незалежних наглядових рад.
Перекладаючи з бюрократичної мови на людську – чи потрібно державі якось контролювати належні їй активи (якщо з цієї функцією десятиліттями не могли впоратись самі органи управління, то може вдасться через утворені за стандартами та кращими практиками ОЕСР наглядові ради із призначенням до них незалежних членів)?
Звіт містить цікаву статистику.
Станом на 1.01.2025 у підпорядкуванні 79 суб’єктів управління (міністерств та інших державних органів) перебувало 2 916 суб’єктів господарювання державного сектору економіки (2 571 державних підприємства та 345 господарських товариств з державною часткою у статутному капіталі більше 50% – це без 155 суб’єктів господарювання (146 ДП та 9 господарських товариств), розташованих на Кримському півострові).
Із цих 2 916 суб’єктів господарювання:
▫️здійснювали фінансово-господарську діяльність та надали інформацію про свою роботу (працюючі) – 813 (27,9% від загальної кількості) суб’єктів господарювання (690 ДП та 123 господарських товариств);
▫️не працювало - 1 815 (62,2%) суб’єктів господарювання(1 623 ДП та 192 господарських товариств);
▫️взагалі не надали інформацію щодо своєї діяльності – 288(9,9%) суб’єктів господарювання (258 ДП та 30 господарських товариств).
Майже три чверті (72,1%) підконтрольних державі суб’єктів господарювання або не працюють, або взагалі є підприємствами-фантомами (кожне десяте!), про долю якого нічого не відомо (і щодо більшості з них такий статус зберігається роками, якщо не десятиліттями).
Із усієї кількості підконтрольних державі суб’єктів господарювання – 2 827 суб’єктів господарювання (96,9%)не відносяться до категорії великих підприємств і не мають ніякого стратегічного значення.
Сенсу тримати їх у державній власності та продовжувати генерувати збитки – не бачу жодного. Якщо там ще залишилось хоч щось цінне – ділянка, приміщення, обладнання – треба давно було виставляти їх на приватизацію та шукати нового ефективного власника. Де вже не залишилось нічого, окрім пожовклого статуту в папочці у якомусь «суб’єкті управління» (міністерстві чи відомстві) – за прискореною процедурою проводити ліквідацію, по ходу якої встановлювати усіх причетних до такого фіналу та передавати відповідні матеріали до правоохоронців.
Заходячи безпосередньо в тему корпоративного управління, автори Звіту встановили, що:
▪️у 1 406 суб’єктів господарювання (48,2%), які перебувають в сфері відання 72 суб’єктів управління, наглядову раду не утворено (йдеться про 533 працюючі суб’єкта господарювання, які у 2024 році отримали сумарний збиток1 965,9 млн. грн.; 749 непрацюючих суб’єктів господарювання(яким вона вже й не потрібна) та 124 суб’єкти, інформація щодо стану діяльності яких відсутня);
▪️по 1 403 суб’єктам господарювання (48,1%) 20 суб’єктів управління взагалі не надали інформацію, і як зазначили автори Звіту, це найбільша «сіра зона», що потребує негайного вирішення для забезпечення повної картини стану державного сектору.
Який ключовий висновок зробили автори Звіту?
«Аналіз свідчить, що процес формування наглядових рад на державних підприємствах в Україні прогресує».
М’яко кажучи, маю дещо іншу оцінку стану справ:
▪️переважна більшість державних органів виявились абсолютно неефективними у питаннях організації управління переданою ним державною власністю;
▪️більше 62% непрацюючих роками підприємств, які не можуть ані запустити, ані віддати на приватизацію – це або повна безпорадність, або – якщо такий стан усвідомлюється, але влаштовує — ще гірше;
▪️рівень збитковості у державному секторі майже вдвічі перевищує загальноукраїнський показник;
▪️реформа корпоративного управління, яка мала покращити роботу державного сектору економіки та підвищити якістьконтролю за ним, станом на зараз фактично провалена.
>>Click here to continue<<