Наразі ми є свідками рідкісного явища у світі кіно: перед нами династія режисерів, де син вартий свого батька.
Брендон Кроненберґ має на мобі величний тягар у вигляді прізвища свого батька: живої легенди і творця жанру, у якому він досі домінує як найбільш оригінальний режисер (згадуємо "Злочини майбутнього") та може бути цікавим у інших (згадуємо, наприклад, Eastern Promises). З цим тягарем легко увійти в кіноіндустрію, але дуже важко стати самостійною фігурою на дошці.
Брендону Кроненберґу, схоже, вдається: якщо його Possessor був дуже сильним оммажем на творчість батька, то Infinity Pool окреслює його власний поочерк, в першу чергу візуальний та тематичний.
На виході ми отримали першу по-справжньому цікаву історію на тему eat the rich - те, чим мав стати "Трикутник смутку", але так і не став: https://flashforward.media/ua/infinity-pool-review/
>>Click here to continue<<