Сенс білого аркуша.
Сьогодні мені приснився свідомий сон.
Не пам'ятаю його деталей, але завжди в такий період в мене є дві опції. Або я шукаю як б цей кайф продовжити та не прокинутись або ж....
Хочу зловитись за якусь "реальність" тут, щоб і далі не виходити в реальність.
Але цього разу це був другий випадок. Це була концентрація на тому як використати по максимуму свою підсвідомість.
В минулому, чи просто не сьогодні я б використав цей час щоб кайфанути, а найбільше я кайфую від літань у сні.
Проте тепер ж, я задався питанням до внутрішнього "я": в чому сенс життя?
Потрібно трішки контексту.
Я ледь не кожен день думаю про смерть.
Я не те щоб панічно її боюсь, але це №1 те про що я думаю та по можливості спробую віддалити.
Але не на максимальний проміжок часу, коли я казав так я завжди чув від друзів: а ти не боїшся безсмертя?
Звісно боюсь, тому що це з великою ймовірністю пекло. Ти зрештою будеш за квантильйони років в умовах де ти просто існуєш у вакуумі чи гірше, страждаєш, і знаєш що цьому нема кінця.
Діло не в безсмерті, а щоб самому вибирати коли ти помреш.
Тому моя головна ціль по життю це не щастя, це як додатковий квест в грі, суть це в тому щоб оптимально використати свій час. Щоб по можливості продовжити його до 150 років, пізнати цей всесвіт максимально сильно.
А пізнати смерть, коли вже сприймаєш це як "оптимальний варіант", а не безвихідь.
Якщо говорити практичніше то мені потрібно біля пів мільйона доларів щоб можна було криогенно себе заморозити, чи скористатись дивами майбутніх технологій, якщо вони будуть.
Можливо й більше грошей знадобиться, або діло буде взагалі не в них, що теж добавляє красоти в гру, еге ж?
Ах так... Вернімося до сну. Я спитав внутрішнього себе, "Я", чи Бога, можливо бога з маленької букви, можливо всесвіт чи Всесвіт: "а в чому сенс?".
І мене вкинуло в темряву, де я почув чітке "він відсутній".
Весь день в мене крутиться ця думка.
Я якось дійти до висновку що я малий піздюк, і треба не шукати закриваючих відповідей на всі питання.
Тому чим довше триматись до того що "я знаю що нічого не знаю", тим краще.
Як мінімум тоді більше шансів дізнатись більше.
Тому відповідь на це в мене впиралась в два варіанти.
Яких впринципі можна і об'єднати.
Перший, це якщо брати буквально. Всесвіт просто є. Все що в ньому є, впринципі що може бути це "рух", або "існування".
Відповідно сенс в русі.
Щоб щось відбувалось.
Друга інтерпретація полягає в тому що все ж ми маємо до чогось дойти. Що має більше сенсу.
Адже коли ми були космічним пилом, ми і близько не могли б усвідомити самих себе та придумати такі круті штуки як меми з "я нє хачу уєзжать, тут так по дамашнєму".
То хіба ми зможемо уявити хоча б чуть-чуть потенціал майбутнього за мільярд років?
Але що ж в кінці?
Після ось цього руху?
А в кінці знову, рух та ціль?
Коли ти проходиш гру, ти відкриваєш нову?
Коли ти закінчуєш сенс, ти створюєш новий?
Іншими словами, ми задаємось питаннями, "а який сенс в білому аркуші".
Мені подобається прозаїчна відповідь на це: "свобода".
Сенс в свободі. Вибрати що ти хочеш намалювати, що ти хочеш щоб він для тебе означав.
Свобода. Свобода...
Звучить краще ніж "сенсу немає", та й більш по Шевченківському ця дума звучить🤔
P.S. Вам точно здасться дивним те, наскільки часто я думаю про смерть та що після неї.
Суть в тому, що це бл*ть єдине, що може мати безмежний потенціал, і якщо відкинути всякі казки типу з Біблії чи Сансари, то з чого ми взяли що там щось скоріше добре ніж погане?
Мені здається навпаки, лиш з того факту що життя впринципі існує, не жива матерія чомусь намагається іти вперед, вся еволюція ніби від чогось "тікає".
І ця еволюційна дорога це завжди не "до чогось", тимпаче не чогось конкретного, а ніби позаду стоїть сутність що знає щось більше, і від якої ти втікаєш.
>>Click here to continue<<
