#LitKonkretyka Ремарк. “На західному фронті без змін”.
На вулиці я лякаюся трамваїв, бо їхній скрегіт нагадує виття снаряда, коли він, здається, летить просто на тебе.
Ремарк. “На західному фронті без змін”.
Ця книга, напевне, краще за всі передає жахи окопної війни та реалії мобілізованої армії. Коли її читаєш, то дивуєшся скільком аспектам приділена увага і скільки озвучених Ремарком проблем існує і досі. В ній є все: від мишей в окопах, тотальної втоми від війни до “військових лікарів”, які вирішують долю поранених. Найстрашніше, що часто можна зловити себе на думці, що ці історії ти вже чув, але не з книжки, а з вуст рідних, друзів та знайомих ветеранів:
В тебе може влучити куля і вбити; тебе може поранити, тоді дальший етап — лазарет. Як тобі не ампутують руку або ногу, то рано чи пізно ти попадеш до рук одного з тих штабних лікарів, котрі мають у петлиці хрест за воєнні заслуги, а тобі кажуть: "Що, нога трошки покоротшала? Та на фронті вам не доведеться бігати, коли Ви не боягуз. Отже, до служби придатний. Можете йти".
Кач розповідає один із тих анекдотів, що обійшли весь фронт від Вогезів до Фландрії,— анекдот про військового лікаря: на комісії він викликає за списком людей і коли до нього чоловік підходить, він, не дивлячись, оголошує: "Придатний до служби. Нам на фронті потрібні солдати".
Таких цілком відомих історій, що можна почути сьогодні, Ремарк озвучує дуже багато. Все просякнуто тугою, безвихіддю та нерівністю в якому опинилось покоління головних героїв. Тут можна прочитати про те, як погано навчають солдатів, про те як штабні офіцери показують свою “владу” над солдатами, бо тому що можуть. Про погане забезпечення, про банальну відсутність води на передовій... Та найголовніше про прірву між уявами суспільства та солдат про війну:
Вони заходжуються сперечатися про те, які території ми маємо приєднати до себе. Директор із сталевим ланцюжком на годиннику хоче одержати якнайбільше: усю Бельгію, вугільні басейни Франції та чималі шматки Росії. Він наводить переконливі докази того, чому вони мають бути нашими, і непохитно стоїть на своєму, аж поки всі інші врешті з ним погоджуються. Тоді він береться пояснювати, де саме у Франції треба підготувати прорив, і враз звертається до мене:
— А вам на фронті слід посунутися нарешті хоч трохи вперед і покласти край отій нескінченній позиційній війні. Викиньте тих клятих французів геть, от тоді й буде встановлено мир.
Ремарк в книзі піднімає важливу тему: люди безцінні і ніякі території не коштують їхніх життів. Справді, сьогодні не квадратні кілометри дають достаток, а людський капітал. Нові землі – більше ресурсів? Їх можна купити на світовому ринку, куди до сих пір по ринковим чи ниже ринкових цін продає свої ресурси навіть РФ. Ми живемо в епоху людського капіталу, коли люди і їхні мізки на землі вирішують ким буде країна: піонером в технологіях, а, значить, і з високим рівнем життя чи аутсайдером, що хапається за мертві ідеї.
Праця Ремарка є по-справжньому твором на всі часи, бо, як я вже писав, охоплює всі аспекти воюючої країни. Ба більше, тут є навіть історії як не варто розмовляти з тими, хто воював, а не бував на передовій:
Тут гарно, і все це я люблю. Але бути з людьми мені важко. Єдина людина, яка мене ні про що не питає, це мати. А з батьком — уже інакше. Він хоче, щоб я розповідав про фронт, його бажання здається мені і зворушливим, і водночас дурним, між нами вже немає згоди. Батько залюбки слухав би мене з ранку до вечора. Я розумію: він не знає, що є речі, про які не розкажеш; звісно, я охоче зробив би йому приємність, та це небезпечно для мене — передавати словами все бачене навіть страшно: ану як воно набуде велетенських розмірів і я вже втрачу над ним владу. Що сталося б із нами, якби ми збагнули все, що відбувається на фронті!
Епілог. Цю книгу варто прочитати особливо тим, хто обирає для себе шлях воїна. В огляді я не зачіпав головного сюжету, який зведений на історії добровольців, але я сподіваюсь, що про їхню трагедію Ви прочитаєте самі.
Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Книга
>>Click here to continue<<