Чи вкрадуть машини у людей роботу? Хто є бенефіціаром технологічного прогресу сьогодні?
“Інженер-механік пообіцяв за невеликі гроші перевезти кілька важких колон в Капітолій, імператор дав винагороду за винахід, але відмовився ним скористатись сказавши: “Ви повинні дозволити мені нагодувати мій народ”, – писав історик Светоній про рішення імператора Веспасіана.
Ця історія дуже відома і її часто наводять як приклад страху перед інноваціями, коли винаходи, пов'язані з заміщенням фізичної/рутинної праці в механічну, "крадуть робочі місця".
Загалом тема “технологічного безробіття” та “апокаліпсису роботів” дуже велика та дискусійна в мейнстрімі, тому я лише поверхнево зачеплю її, зосередившись на двох питання. Перше – чи дійсно нам загрожують роботи? Друге – хто є бенефіціаром технологічного прогресу сьогодні?
Нові технології скоріше змушують постійно вдосконалювати свої знання та оптимізувати зайняті людські ресурси, ніж заміщати людей на робочих місцях. Це характерно як для висококваліфікованих, так і серед низькокваліфікованих робітників. Для прикладу, в Harvard Business Review в інтерв'ю з професором Карімом Лахані таке зазначають щодо ролі АІ: “Я кажу менеджерам, керівникам і працівникам таке: АІ не замінить людей, але люди з АІ замінять людей без АІ”.
В той же час автоматизація загрожує саме рутинній роботі. Для прикладу, заводи автомобілебудування чи металургії з мурашників, де працювали тисячі робітників з рутинними функціями перетворюються на роботизовані конвеєрні лінії, які контролюють десятки або сотня робітників. Зниження долі зайнятих в промисловості давно спостерігається в США (та ЄС), проте, незважаючи на такі тренди, ми не бачимо сплеску безробіття: навпаки попит на робочу силу продовжує залишатись сильним, бо нові технології створюють і нові робочі місця. Однак це не означає, що проблем не існує, й саме про них в своїй новій книзі “Влада та прогрес” пишуть Аджемоглу та Джонсон.
Вони зазначають що: у 1960-х роках лише близько 6 відсотків американських чоловіків віком від 25 до 54 років перебували поза ринком праці, тобто були довготривало безробітними або не шукали роботу. Сьогодні ця цифра становить близько 12 відсотків, головним чином тому, що чоловікам без вищої освіти дедалі важче знайти високооплачувану роботу.
Американські робітники як з вищою освітою, так і без неї раніше мали доступ до "хорошої роботи", яка, крім гідної зарплати, забезпечувала гарантії зайнятості та можливість кар'єрного зростання. (...) Ще більш значні зміни (...) відбулися в структурі заробітної плати. Протягом десятиліть після Другої світової війни економічне зростання було швидким, працівники всіх професій і спеціальностей відчували швидке зростання реальних доходів (з поправкою на інфляцію). Тепер цього немає. Нові цифрові технології поширені повсюдно і принесли величезні статки підприємцям, керівникам і деяким інвесторам, проте реальна заробітна плата більшості працівників практично не збільшилася. З 1980 року реальні доходи людей без вищої освіти в середньому знизилися, й навіть у працівників з вищою освітою, але без післядипломної освіти (прим. магістратура), вони ледве зросли”.
Аджемоглу та Джонсон задаються питанням: а чи працюють нові технології на суспільство? Вони виводять досить цікаву думку, яку розвивають в своїй книзі: “загальне процвітання виникло тоді, коли напрямок технологічного прогресу і підхід суспільства до розподілу доходів були відділені від механізмів, які насамперед служили вузькій еліті. Ми є бенефіціарами прогресу та головним чином тому, що наші попередники змусили цей прогрес працювати на більшу кількість людей. Як визнавав письменник і радикал XVIII століття Джон Телволл, коли робітники стали збиратися на фабриках і в містах, їм стало легше об'єднуватися навколо спільних інтересів і висувати вимоги щодо більш справедливої участі у вигодах від економічного зростання…”
Цікаво? Скоро зроблю огляд на їхню нову книгу, а потім повернемось до теорії еліт.
Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог
>>Click here to continue<<