Захід кидає своїх союзників? Як Захід не знищив більшовизм.
Ця історія до болю знайома нам сьогодні, а саме – багато риторичних заяв про підтримку, але так мало діла. Одразу зазначу, що вклад Заходу у перемогу України (державність встояла) відчутна, але замала від самого початку агресії РФ. Тому, в цьому пості – трішки про цікаві сторінки минулого. Мова про події, які розгортались у 1919 році на Півдні України, де “Біла армія” протистояла більшовикам, “Біла армія” – якій Захід обіцяв підтримку до перемоги:
Дипломатичний представник Франції Ерліш: “Ви можете розраховувати безумовно на допомогу великої Англії і вільної Франції. Ми з вами. Ми за вас.”
Британський генерал Пуль (...) мовив нам: "Я посланий своєю країною, щоб дізнатися – як і чим вам можна допомогти; з великим задоволенням, з великим бажанням ми надамо вам цю допомогу"
Джерело: Генерал Денікін. Очерки Русской Смуты. Том 4. С. 62
Але чи справді союзники допомогли? Мемуари білих говорять зовсім інше. У 1920 один білий офіцер видав свою книгу у Фінляндії, де писав: “Тиждень проходив за тижнем, а обіцяна матеріальна підтримка не надходила. Щоденні нагадування з боку командування зустрічали заспокоєння з боку союзників, що все буде надано. В той же час більшовики вже наступали, а білі солдати були без чоботів, артилерія не мала снарядів, гвинтівок не вистачало, а допомога так і не надходила”.
Чому згадую ці події, а не В'єтнам, де США буквально кинули своїх союзників у пащу комуністам? Бо цей кейс цікавіший, він показує, що перед ликом справжнього зла, а саме орд червоної чуми, яку можна було знищити в її лігві, Захід може відступити. Зазначу, що білі не були добром, але в силу залежності від Заходу були контрольовані.
Може, Захід не був у формі? Перемога у Першій світовій (Great War) є справжнім тріумфом європейського Заходу, ледь не пік його могутності. Просто уявіть, французький генерал Гуро входить у мавзолей самого Саладіна в Дамаску, стукає ногою його домовину і каже: “Вставай, Саладін. Ми повернулися. Хрест переміг півмісяць.”
Захід не був сліпий, і небезпеку з боку більшовиків першими побачили британці, тому після капітуляції німців почали діяти. Зокрема, постачали “Білій армії” військові припаси та ввели війська Антанти на Південь України. Однак, внутрішні протиріччя союзників не дозволили довести справу до кінця. Так, наприклад, у Севастополі в 1919 році греки та французи ледве не постріляли один одного, їх розбороняли британці. Після чого місія була згорнута, а “Біла армія” могла тільки сподіватись на військові поставки. Але чи достатніми вони були?
Якщо поверхнево оцінити, то з поставками було дві проблеми: мала кількість та низька якість. Себто, часто білим постачали відверте застаріле озброєння (як нам совкове), а нове давали малими порціями. Зокрема, замість більш мобільних кулеметів Кольта, поставили французький важкий Saint-Étienne. Боєприпаси та інші запчастини були або в обмеженій кількості, або банально не підходили за модельним рядом. Танки, такі як легендарний MK V, були поставлені в обмежених кількостях до 100 машин. В деяких випадках білі платили за поставки золотом.
Як фінал, згадаю знову спомини білого офіцера з Фінляндії. Якось комісія союзників навідалась до штабу, а там стояла почесна варта з представників двох білих підрозділів. Проте екіпування бійців сильно відрізнялось, одні були одягнути добре, а інші мов обірванці. Тоді британці поцікавились, чому така різниця, на це офіцер сказав: “Різниця в тому, що одну варту Лівенської дивізії споряджено нашими ворогами - німцями, а іншу – нашими друзями - союзниками…”
Яка мораль? Історія погана аналогія, але непоганий приклад того – як робити не варто. Зокрема, сподівання на союзників – марна справа. Воювати, не реформуючи армію та державу, як кажуть деякі військові: "мала совкова армія не переможе велику", було фатально. Це нагадує, як "білі" тримались за царські порядки, замість зведення нових, а коли зрозуміли, що це не працює, - було пізно. Судячи з останніх подій, ми теж перейшли свій Рубікон...
Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог
>>Click here to continue<<