Я в житті бачив всяких дебілів. Але з такими, як у ДБР, стикаюсь уперше. Слідчий Хмельницького Теруправління ДБР у змові з Житомирською обласною прокуратурою направив до суду справу відносно якоїсь адвокатеси, яка взяла з клієнта 30 тис. доларів гонорару за те, щоби в кримінальному провадженні, де клієнту було повідомлено про підозру в незаконному викачуванні нафти з трубопроводів, поміняти кваліфікацію й домогтись мінімального покарання.

А тепер – увага. Злочин полягає в тому, що (цитую повідомлення ДБР) «жодних зв’язків у поліції адвокатеса не мала. Усю суму вона планувала привласнити і виграти справу у законний спосіб. Таким чином, чоловік навіть не зрозумів би, що його ошукали».

Як говорив класик, «Дебіли, блядь».

Ще чотири роки тому, спостерігаючи за полемікою між чесним і непідкупним журналістом Бігусом та чесним і непідкупним журналістом Шарієм на тему, хто з них спритніше набиває власні кишені, я всім серцем радувався за матеріальний добробут цих інженерів людських душ: один вкладає зайві гроші в облігації внутрішньої державної позики, інший – купляє нерухомість в Іспанії. Бо це вкотре засвідчило, наскільки вигідно бути чесним і непідкупним – нам, продажним, ніхто стільки не заплатить.

А, взагалі-то, кожного разу, коли в мене питають про того чи іншого представника чесної та непідкупної української журналістики, я згадую анекдот часів СРСР. По Парижу в автобусі їде група радянських туристів. Гід показує у вікно: «Праворуч від вас Тріумфальна арка, ліворуч – продажна жінка». За кілька хвилин по тому: «Подивіться у вікно, праворуч – Площа Згоди, ліворуч – продажна жінка». Спливає ще кілька хвилин: «Праворуч – замок Консьєржері, ліворуч – продажна жінка». Радянський турист – найдопитливіший турист у світі. Один тягне руку й питає в гіда: «Скажіть, будь ласка, а у вас є непродажні жінки?» – «Є, – відповідає гід, – але вони коштують значно дорожче».

До речі, сподіваюсь невдовзі узнати, за яку суму «Дзеркало тижня», «Детектор медіа», «Главком», «24 канал» та ще низка чесних і непідкупних українських ЗМІ в один день розмістили допис про те, що мій Телеграм-канал «Записки пасквілянта» є анонімним, належить до «кремлівської мережі» і оплачується державною-агресором для того, щоби лити бруд на професійних громадських активістів. Оскільки зазначені чесні та непідкупні ЗМІ, які отримали текст цього допису від Шабуніна і Ко, вчинили кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.435-1 КК України (виготовлення та поширення матеріалів, які містять образу честі і гідності, військовослужбовця, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони), скарга на бездіяльність слідчого СБУ, який ніяк не наважить зареєструвати кримінальне провадження, вже в суді.

Друзі а ви чули про те, що у Верховній Раді ще 21 вересня 2023 року була створена Тимчасова слідча комісія… зараз подивлюсь точну назву… «Тимчасова слідча комісія з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями»? – Я раніше також не чув. Але днями випадково довідався й досі перебуваю в стані безмежного здивування – як можна розслідувати «можливі факти порушень»? – Факти або є, або їх немає.

Але, як виявилось, можна: якщо фактів немає, то їх вигадують – не даремно цю Комісію очолює видатна полководиця та військова стратегиня Анна Скороход з групи «За Майбах». Тож не дивно, що, з огляду на постать голови Комісії, її діяльність звелась, переважно, до вирішення тільки одного питання – як допомогти куму Анни Костянтинівни, такому собі Мартинюку Олександру Васильовичу, уникнути неприємних запитань у зв'язку зі зникненням і пошкодженням зброї, що була в підзвіті Мартинюка в той час, коли він командував 2 стрілецької ротою 242 окремого батальйону ТрО 241 окремої бригади ТрО.

Історія ця тягнеться вже понад рік. У 242 батальйоні ТрО колись на посаді командира 2 стрілецької роти служив кум народної депутатки Скороход, Олександр Мартинюк. Пані Скороход вирішила, що для молодшого лейтенанта командувати ротою занадто принизливо і що її кум заслуговує, щонайменше, на посаду командира батальйону. І почала «бомбити» усі мислимі та немислимі інстанції, вимагаючи молодшого лейтенанта призначити на «підполковницьку» посаду. Очевидно, Анні Костянтинівні не давав спокою приклад Юрія Гагаріна, який відправився в космос старшим лейтенантом, а приземлився майором.

Але на заваді цьому грандіозному плану стала та обставина, що посада командира батальйону не була вакантною – її обіймав майор Денис Носіков. Ба більш того: у травні 2023 року після того, як очолювана Мартинюком 2 стрілецька рота повернулась з виконання бойового завдання в складі ОТУ «Соледар» і ОТУ «Хортиця», командир батальйону призначив (це стандартна процедура) службове розслідування за фактами втрати та пошкодження зброї. Службове розслідування виявило такі порушення, що Скороход облишила ідею з призначенням кума на посаду комбата, миттєво влаштувала переміщення Мартинюка з 242 окремого батальйону ТрО до навчального центру в Дніпропетровській області та розпочала наклепницьку компанію щодо комбата Носікова з метою примусити його закрити очі на зловживання.

Заради цього, Скороход, власне, і домоглась створення отієї самої ТСК «з питань розслідування можливих фактів», а факти «можливих порушень» з боку майора Носікова здобуває в самий невибагливий спосіб – шляхом підробки документів та виготовлення відематеріалів наклепницького характеру, які розміщує в соцмережах. Чого лише варта історія з «колективною скаргою» на Носікова, яку Скороход винесла на розгляд своєї ТСК? Коли почалась перевірка «колективної скарги», то, виявилось, що військовослужбовці, які її підписали, ніколи нічого подібного не підписували, хоча їхні підписи справжні. З'ясувалось, що на прохання Мартинюка один з військовослужбовців, солдат Олег П-к, зібрав підписи солдатів 2 стрілецької роти 242 окремого батальйону під листом одного змісту (умовно кажучи – під подякою волонтерам), а потім текст листа, додатком до якого були ці підписи на окремому аркуші, замінив і передав Скороход. А, між тим, Скороход виносила мозок колишньому Головнокомандувачу ЗСУ, до якого багато разів зверталась, вимагаючи вжити заходи за цією «колективною скаргою».

Чи інший приклад: Скороход, як голова ТСК, влаштувала гармидер, вимагаючи від військового керівництва розібратись з майором Носіковим, на якого, начебто, поскаржився солдат Р. Солдат Р., довідавшись про таке, був надзвичайно здивований: він ніколи до Скороход ні з якими скаргами не звертався, а його підпис під листом на ім’я депутатки підроблений. Причому, підробляли, напевно, вже у Верховній Раді.

(далі буде)

О, ще один ухилянт!

Але ні. Це за кордоном син Голови Черкаської обласно обласної державної адміністрації Ігора Табурця.
А син чиновника не може бути ухилянтом.

Друзі, хотів порадитись, куди мені краще направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення слідчим Територіального управління ДБР, розташованого у місті Києві, Романом Коломійцем. Роман Реневич вперто відмовляється виконати ухвалу слідчого судді Шевченківського райсуду Києва від 09.04.2024 у справі №761/12542/24, яким суддя зобов’язав «татарчат» внести в ЄРДР відомості, викладені в моїй заяві про самовільне залишення військовослужбовцем за мобілізацією Шабуніним місця служби.

Думаю, було б правильним звернутись до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону. Тим більше, що йдеться не тільки про невиконання судового рішення, але ще й про заздалегідь не обіцяне приховування Романом Реневичем тяжкого злочину. Зрозуміло, що прокуратура також не буде вносити в ЄРДР це повідомлення, тому, за стандартною практикою, буде одночасне звернення до суду зі скаргою на бездіяльність прокурора. Чому саме туди? – Бо щось я давненько не писав про цю шановну прокуратуру. А зараз є нагода узнати, чи зробили пани спеціалізовані прокурори висновки з нашого попереднього спілкування.

А ви як думаєте?

Кілька років тому ЗМІ повідомили, що колишній командир роти патрульної служби «Торнадо» Головного управління МВС України в Луганській області Руслан Оніщенко, перебуваючи в ув’язненні, видав книжку спогадів. Вітаючи цей значний внесок у красне письменство, не можу не зазначити, що книжка погано ілюстрована. У той час як у мене є чимало фотографій з телефону Оніщенка та його листування з «волонтером і патріотом» Саванчуком, де йдеться про розбещення та ґвалтування дітей. Зокрема, Оніщенко на власному досвіді розповідав Саванчуку, як краще використовувати в сексуальних розвагах двох малолітніх синів Саванчука.

Ці «веселі картинки» я свого часу виклав на своєму персональному блозі з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів»:

https://volodymyrboyko.com/2016/08/25/sto-dvadtsat-dniv-tornado/

Сподіваюсь, що при другому виданні книжки Оніщенка вона буде рясно ілюстрована фотографіями з його мобільного телефону. Це тим більше актуально, що Оніщенко та Саванчук мають давніх захисників в особі чесних і непідкупних українських ЗМІ «Громадське» та «Слідство.інфо». Раніше чесні та непідкупні за один сюжет на захист цих педофілів брали по 5 тисяч доларів. Як зараз - не знаю, бо відстав від життя.

Оце дивлюсь я на дрібних пройдисвітів, які називають себе «громадськими активістами», що борються за суддівську доброчесність, і думаю: а чи уявляють вони, яка б катастрофа трапилась у випадку, якби в Україні раптом з’явилося незалежне правосуддя? У такому разі Ситник і Шабунін опинилися б за ґратами, а Дубінський – на волі.

Тож нехай всі ці професійні громадські активісти менше розпатякують про ідеали правової держави, щоби не накликати лиха – кажуть, слова інколи можуть матеріалізуватись.

Продовжуємо нашу скорботну розповідь про бурхливу діяльність «Тимчасової слідчої комісії з питань розслідування можливих фактів порушення законодавства України у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями».

Початок – ось тут

Голова цієї Комісії Анна Скороход – досвідчена розслідувачка. Це вже друга Тимчасова слідча комісія, яку вона очолює. Перша ТСК, створена з ініціативи Скороход, також була присвячена вирішенню особистих проблем Анни Костянтинівни – розслідуванню обставин смерті її коханця Антона Полякова, який у жовтні 2021 року помер у салоні таксі внаслідок гострої коронарної недостатності, спричиненої одночасною наявністю в його крові алкоголю, метадону та димедролу. Що саме прагнула з’ясувати Скороход в результаті майже дворічної діяльності ТСК залишилось загадкою – можливо, народна обраниця в такий спосіб прагнула узнати, чи можна змішувати горілку з метадоном, чи ці інгредієнти народним депутатам варто вживати по окремості.

До речі, дуже дивно, що Скороход не пояснила смерть свого коханця підступами її політичних ворогів. Принаймні, коли її чоловіка Олексія Алякіна в листопаді 2019 року затримала Генпрокуратура (за Алякіним, з яким Скороход усе ж таки розлучилась і який торік змінив прізвище на Левковський, тягнеться багаторічний шлейф кримінальних скандалів), Анна Костянтинівна заявила, що це помста опонентів за її позицію щодо законопроєкту про ринок землі.

Але як би там не було, у липні 2023 року Тимчасова слідча комісія щодо обставин смерті Полякова почила в бозі й Скороход, набравшись досвіду, кинулась у вир нового «розслідування» та ініціювала створення нової ТСК, присвяченої витягуванню з халепи її кума Мартинюка й боротьбі з командиром 242 окремого батальйону ТрО Носіковим, на місце якого Скороход так і не змогла цього Мартинюка призначити.

Комісія працює просто й невигадливо – Мартинюк постачає анкетні дані конкретних військовослужбовців 2 стрілецької роти 242 окремого батальйону, якою він раніше командував, десь у закапелках Верховної Ради від імені цих військовослужбовців пишуться скарги на ім’я Скороход, на підставі цих «липових» скарг Скороход звертається до Головнокомандувача ЗСУ й від імені ТСК просить вжити негайні заходи.

Ось, наприклад, бамага від імені Тимчасової слідчої комісії на ім’я Головкома Валерія Залужного, в якому Скороход описує, як до ТСК звернувся солдат Р., якому командир 242 окремого батальйону ТрО відмовив у направленні на ВЛК. Рясно зрошуючи свій лист сльозами, Скороход просить Головкома, якому, вочевидь, більше нема чим зайнятись, направити солдата Р. на медичний огляд до ВЛК для встановлення ступеня придатності до військової служби.

А оце – рапорт солдата Р., який, узнавши, що його ім’я використовує нечистоплотна «представниця народу», стверджує, що він жодного разу ані письмово, ані усно, не звертався ні до якої Скороход і нікому не надавав права звертатись до неї від свого імені. «Я обурений, - пише солдат Р. – за використання свого ім’я без моєї згоди. Прошу вважати скаргу до голови ТСК Анни Скороход від Р. сфабрикованою та недійсною».
І таких прикладів – чимало.

Запитання до читацької громадськості: якою статтею Кримінального кодексу України передбачається відповідальність за подібні «розслідування»? Думаю, що, з огляду на масштаб фальсифікацій та мету, з якою Скороход цим займається, йдеться про частину 1 статті 114-1 КК України – перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період (карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років).

(далі буде)

Друзі, хочу порадитись з приводу нашого улюбленця Романа Реневича. Як ми пам’ятаємо, цей епічний герой відмовився виконати ухвалу слідчого судді й досі не вніс у ЄРДР моє повідомлення про черговий злочин, скоєний солдатом Шабуніним (самовільне залишення місця служби). З цього приводу мені доведеться потурбувати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, куди я сьогодні відправлю повідомлення про злочин. Зрозуміло, що одночасно буде направлена й скарга в суд на бездіяльність прокурора, бо без копняка під зад прокурори Центрального регіону, як ми знаємо, кримінальні провадження не реєструють.

Так ось, запитання моє полягає в наступному. За якою частиною статті 382 КК України просити пані прокурорів зареєструвати провадження – за частиною першою чи частиною другою? Іншими словами, чи є слідчий Коломієць Р.Р. службовою особою в сенсі частини 3 статті 18 КК України? Організаційно-розпорядчих функцій Роман Реневич не виконує – розумом не вийшов. Але чи можна його вважати представником влади? Бо як на мене – це просто шнурок, який обслуговує забаганки Олефіренка.

в приміщенні сесійної зали Житомирської міської ради ОСОБА_1 кинув гумовий предмет схожий на чоловічий статевий орган у гр. ОСОБА_2, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.

Корольовський районний суд м.Житомира

Друзі, спільними зусиллями ми все ж таки дійшли висновку, що слідчий київського Теруправління ДБР Роман Коломієць обіймає відповідальне становище і тому має бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.3 с. 382 КК України за невиконання ухвали слідчого судді, яким суддя зобов’язав «татарчат» внести в ЄРДР відомості, викладені в моїй заяві, про самовільне залишення військовослужбовцем за мобілізацією Шабуніним місця служби.

Щоби нікого не обділяти своєю увагою, я відправив три повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на три адреси – у Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, у ДБР і в Офіс генпрокурора. Як тільки адресати їх отримають, будуть зразу ж подані три скарги на бездіяльність до судів (дві – у Печерський і одна – у Шевченківський). І нехай суди вирішують, хто має вносити в ЄРДР відомості щодо Романа Реневича, якщо Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону не може навести лад у піднаглядній установі.