Буквы уже отвалились - их просто посадили на клей.
Скоро отвалятся все.

К сожалению это очень символично

Донатим срочно кто сколько сможет - наша цель собрать миллиард евро!

Світло буде по 4-5 годин на добу, якщо наші АЕС доведеться відключити від енергосистеми, — експерт з енергетики Сергій Дяченко

Ну вы помните конечно как мы с вами давно в эфирах прогнозировали массовость СЗЧ? Помните конечно.
Вот, пожалуйста.

Блогер какой-то свалил со страны

"Генштаб не приймає заходи: якби зібрали зі всієї України бусики з ТЦК — могли закидати кліщі у напрямку прориву фронту"

Как только нам дадут F-16 - Крым падет через две недели.

Це буде довгий та сумбурний допис. Багатьом він не сподобається, а ще хтось прочитає його усім відомим мʼяким місцем. І все ж таки…

Допис бійця про те, що він уходить в СЗЧ, бо заїб@вся чекати якоїсь справедливості, здійняв неабиякий галас в соцмережах. Одразу хочу зауважити той факт, що я не засуджую його і в той же час, не виправдовую. Він сам собі дасть раду…

Але, давайте поговоримо, бо… Випадки самовільного залишення частини, як і причини, бувають різні.

Наприклад хлопця тормознули на вулиці ТЦКщники і прямо в капцях мобілізували. Тобто відправили у військо. Не давши навіть заїхати додому, обняти дружину, дітей, матір із батьком. (Мʼяко кажучи, дурня повна і про це ми вже говорили). Але тим не менш, військкомат свою роботу виконав. Як тут не згадати фразу з одного фільму, «Я, викрутився! Тепер ваша черга». І ось людина, яка ображена на все та всіх, попадає в Навчальний центр і при першій можливості «стає на лижі». І ніхто його не шукає. Це важливий момент. Запамʼятайте його. Безумовно, не усі таким чином мобілізовані одразу йдуть в сзч. Припущу, що з сотні, чоловіка два-три. Але йдуть.

Друга категорія, це ті, хто уходить вже потрапивши в свою частину. (Тобто навіть до першого бойового виходу). Реальний приклад. Військовий отримав відпустку «по семейним», бо у нього весілля. Радісно поїхав до нареченої і… більше не приїхав. В селі йому сказали щось накшталт, «Та навіщо воно тобі уто потрібно, та армія. От у Миколи син вже рік як втік з бригади. Сидить спокійно собі вдома, бухає і нікому він не потрібен, ніхто його не шукає». І наш герой почувши поради з усіх боків, робить так, як йому радять близькі. Сидить вдома і… дійсно, нах нікому не потрібен, ніхто його не шукає. Військова частина безумовно його подала як «сезечє», але на цьому все.

Є люди, які йдуть з бойових. Це окрема і дуже складна історія. Надскладна. Іноді бійці розуміють, що поставлено дурне завдання. Операція спланована, (якщо взагалі спланована), через дупу і у тебе є два виходи. Або піти туди і майже стовідсотково загинути, бо є деякі командири, яким… Ну ви зрозуміли. Або піти в сзч. Бо тебе банально не чують. І на ранок командир взводу дізнається, що у нього певна кількість бійців відсутня. Зброя, інвентарне майно на місці, а їх самих немає. І телефон не відповідає. Так, є велика… величезна кількість командирів різних ланок, які бережуть своїх «пацанів», бо розуміють просту істину. «Загубиш по дурості особовий склад, ніколи потім не відмиєшся. Та й толку тоді від тебе та твого взводу, роти, батальйону, якщо він виявиться не боєздатним». Але ж на жаль є різні командири. І цей факт глупо відкидати. Правда в даній ситуації існує ще одна категорія військовослужбовців, «отказники». Тобто ті, хто відмовився виконувати дурну задачу, але не втекли з частини. І часто буває, що умовні сто відказників, після НОРМАЛЬНОЇ розмови із командиром, або новим командиром, перетворюються на десять. Інші погоджуються продовжувати виконання завдань. Але тут треба зауважити те, що деякі потужні полковники не здатні апріорі розмовляти з людьми по-людські.

Історій, як і підрозділів, безліч. Різних історій…

У кожної людини є свій поріг терпіння. І десь я розумію градус обурення цього хлопця, вчинок якого обговорюється зараз майже усіма. Він їб@шить пʼять років, з яких половина, це повномасштабна війна, але гадки не має, скільки ще? Він, (і якщо би тільки він), не може знайти відповідь на просте питання, «А чого обовʼязок, який прописаний в 65 статті Конституції, стосується не кожного. Ой далеко не кожного. І чому тих сзчшників, які зʼібались з частини, не встигнувши доїхати до зони бойових дій ближче ніж пʼятдесят кілометрів, ніхто не шукає? Їм виходить похеру, а ти та твій взвод змушені «ригати» за себе і також за них». Вони навіть не соромляться знімати постити коротенькі відео в соцмережах, як їм оху@Но живеться, бо що? Вірно! Ніхто їх толком і не шукає. Бійці геть не розуміють, чому хлопця мобілізують прямо в гумових капцях з городу, де він збирав кортоплю, а гламурні тіпочки в потужних тачках, які не вилазять зі спортзалів, усі як один… «не підлягають призову».

І питань у тих, хто на собі тащить весь цей пизд@ць під назвою війна, з кожним днем все більше.

Може зараз, після допису цього парня, хтось почне думати головою, а не дупою?! Хоча… Про що я зараз? Кому війна, а кому «хочу мышью открывать окна! И хочу иконки на рабочем столе».

p.s. Про те, що коїться в шпиталях будемо говорити, чи не треба? Політика деяких чиновників «Чік-чірік, я в доміку! Нічого не чую, нічого не бачу», як на мене, злочинна!

Напоминаю, что мы с вами говорили про СЗЧ в стримах еще зимой.
Вот например отрывок из стрима от февраля месяца

А чого ж тоді людина у 18-ть років не може поїхати з України за кордон поступати в іноземний Університет?

стрим для своих в 20:00 по Киеву
https://youtube.com/live/zHpuYW3BUd8?feature=share

@LugaBeg

"Не розумію стратегічного задуму Курська, коли ми відступаємо і є ризик здати Покровськ яке є воротами в Діпропетровську обл. Навіщо нам потрібні ці 1000 км. де нама жодного стратегічного об'єкту? Ми ж не можемо мобілізувати там тих, то залишився. Але маємо утримувати це населення. Уявіть, в Суджі захворіла дитина і там нема лікарні якаб працювала. Значить ми маємо прислати швидку, забрати її, повести в Суми і покласти в обл-лікарню в котрій і так велике навантаження. А шо робити з дітьми які не пішли в школу? Окрім символічного ляпасу Путіну, ми отримали величезний головняк!
В той час в Україні мультиплікуються тріщини в суспільстві через несправедливість, розкол між бідними і багатими, між тими хто у формі "воює" і жодного разу не доїхав до передової і таких дуже багато.
По смертності, народжуваності, еміграції, ми перші і це шлях в нікуди. Без народу, це території які хтось заселить. А президент нам пропонує "Вірте мені!" Ну це типова диктаторська річ. Плєбсу не треба знати правду" — Друзенко