На каналі більш ніж тисяча людей, тому як і обіцяв робим конкурс-розіграш.

Умови прості. Треба зробити відос з символом: графіті, скульптура чи ще щось, де фігурує цей символ. Автор найкращого відео отримає: останній збережений прапор із серії «чаю воскресенія мертвихъ» та футболку «militaris xristi» та ще один секретний подарунок.

Відоси кидайте мені: @undogr

Час до 13 травня.

Зараз уже страсна неділя, але з війною нема часу навіть задуматись про душу свою, чесно кажучи. Зайшов в Покровьску в Храм Михайлівський, встиг лише посполитими за загиблих та живих побіратимів, як мене чемно попросили вийти, бо о 16:00 храм зачиняється.

Не говорячи вже за молитви про полеглих. Як є час на вранішні, то список поминань вже виріс до сторінки. Дай Боже, щоб її вистачило і більше не довелось вклкювати листів.

Провославних джихад це завжди в першу чергу Великий Джихад, тобто війна за самим собою, зі своїм его, зі своїми страстями й прив’язаностями. Як тільки ми почнемо перемагати в Великому Джихаді, то зможемо перемагати й ворогів в земному житті. Дуже добра книжка є на цю тему у Іоана Лествичника - «Лествиця», в якій він по ступеням розказує як добратись до Бога. Але це вже більш чтиво для ченців, а нам хоча б Блаженного Августин читати «Сповідь», аби він наштовхнув нас на покаяння.

Дивився півроку тому кіно, коли в Чехії на курсах був, здається називалось «Єрихон», про ветерана, котрий працював на СТО і його колега американець-протестант намагався врятувати його від птср. Там була сцена, де він після вечері зв своїм батьком, на котру запросив ветерана - головного героя також омив йому ноги, хоч тому якось незручно було. Але це один із найглибших символів сумирення, так би мовити. Христос омивав ноги своїм учням, жінка омила ноги Христу незадовго до розп’яття. Сучасні командири, навіть віруюч/ (чи лишень прикидаються) лише розпинають своїх підлеглих. І нажаль по обидві сторони.

Пам’ятаю, як був там у відпустці. Не сорок хвилин, але заворожило

Під кінець ХІХ століття живопис вмер, як жанр. Більшість церковних розписів вже з середини цього століття, й все наступне (а я бачив їх дуже багато) потворні.

Зрідка трапляються приємні винятки. Наприклад, розписи якогось польського майстра у вірменській церкві Львова. Це тридцяті роки ХХ ст.

Коли будете у Львові, зайдіть туди і споглядайте бодай хвилин сорок. Не поспішайте.

Все, що будо до цього дня і шо буде - відкладіть на потім. Зараз найголовніше це те, що Христос дарував нам вічне життя та прощення гріхів.

І не забувайте ніколи, якою ціною. При тому, що сам був безгрішний, тому не уподобляйтеся злому розбійнику, хапаючись за святих аби вигородити себе. Лише покаяння та віра може врятувати.