До всього звикають люди:
До радості, до доброти,
До зневаги, до пересудів,
І звикають до гіркоти.

До усього усі звикають.
Звичним навіть стає і біль.
Хоч і шрами з душі не зникають,
Й не змивається з рани сіль,

Та людина усе ж звикає
Вже до того, що їй болить.
Порятунку собі не має.
І у серці усе щемить.

Порятунок є тільки в Бога.
Серед холоду всіх ночей.
Забирає з душі тривогу,
Витирає сльозу з очей.

Він людей до нас посилає,
Які скажуть нам, що болить.
Через них, нас Господь потішає
Після чого нам легше жить.

Тож давайте завжди втішати,
Бути тими, кого Господь
Обирає, щоб лікувати
Серце й душу… А часом й плоть.

Будьмо чуйні, щоб відізватись,
І на поклик Христа спішить.
Разом легше усе здолати.
Хай Господь всіх нас благословить.
© Артемчук Мирослава
https://hottg.com/poesiaGod

Без фільтрів

В житті всі ми шукаєм ідеалу
І хочемо в буденності чудес
Фільтри й чудове фото в Інстаграмі
Без жодної морщини - от прогрес!

Курорти ідеальні, відпочинок,
Робота, друзі, чоловік, сім'я...
У соцмережах майорять світлини:
"Ось, подивіться: ідеальна я!"

І все життя вмістилось в соцмережах:
За рамки їх не вийти вже давно.
Бо ж за твоїм життям знайомі стежать,
Тож виглядати треба на всі сто!

В житті, на жаль, немає ідеалу,
Не все прикриє ретуш і фільтри.
Один лиш Бог насправді досконалий,
Йому твої відомі помилки.

Він знає все про тебе, не сховаєш,
Він бачить твоє серце без фільтрів.
Яке воно? Чим сповнене, ти знаєш?
Ти б виставив його на огляд всім?

Нехай ця думка продзвенить набатом
Для кожного, й для мене в цім числі.
Найважливіше - серце зберігати
В любові, відданості й чистоті.
https://hottg.com/poesiaGod

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Якби Христос наш не воскрес-
Була б даремна віра наша!
І ясна голубінь небес
Була б для всіх нас недосяжна.

Якби Христос наш не воскреc-
Чи ми б в церквах збирались разом?
Мабуть би й віри вогник щез
І не світив до цього часу.

Якби Христос наш не воскреc-
Чи ми б жили у світі цьому?
Чи стільки бачили б чудес
Господніх.. у житті земному?

Та Він воскрес! Живий Христос!
Стоїть порожньою могила!
Не зміг вдержaть Його ніхто,
Ні сторож, ні ворожа сила.

Де жало, смерть, твоє.. скажи?
Де твоя, пекло, перемога?
Із мертвих Божий Син ожив
І людям в рай відкрив дорогу.

Тисячоліття третє йде,
Як ми святкуєм свято Пасхи...
Це урочистий, славний день
Господньої любові й ласки.

Чим християнство відрізнить
Від світових релігій інших?-
Наш Бог в могилі не лежить,
Він є живий по віки вічні!

Це є Єдиний, справжній Бог,
Крім Нього іншого немає!
І хто пізнав Його любов-
Той життя вічне в небі має.

Христос воскрес і знов гряде
Вже скоро прийде наш Спаситель!
Та не вмирати за людей,
А грішну землю осудити.

Спіши до Нього з каяттям,
Поки ще голос Божий чуєш,
Він дасть тобі вінець життя
І від загибелі врятує.

В цей день Пасхальний ти схились
Перед Творцем землі і неба
Подякуй Йому, помолись,
Що Він беріг донині тебе.

За хрестний подвиг, за життя
Ти маєш Богу вдячним бути,
Що ще звучить серцебиття,
І дихаєш на повні груди...

Якби Христос наш не воскреc-
Печальна була б участь наша,
Але Господь пішов на хрест,
Страждав за нас, життя віддавши.

Хай лине слава з наших уст,
Подяка щира й поклоніння,
Тобі, Спаситель наш Ісус
За Твою смерть і воскресіння!
https://hottg.com/poesiaGod

Сонце благодаті хилиться на захід
І лунають рідше радісні пісні,
Як раніш бадьоро не співають птахи
І життя проходить миттю, як у сні

А в народі Божім теплота, безпечність,
Як Єфрем: змішалось ідольське й святе,
На обмові скромність, в посміянні чесність,
З Вавилоном спільність міцна є проте.

Може Бог змінився? Віковічне Слово?
І кордон з Сінаєм може інший є?
Що народу Божому доступ є до всього:
Із чужих водоймищ стадо Боже пє?

Стали вельми мудро тлумачить Писання:
Про любов, достаток, Божу благодать.
О, якби насправді мали те пізнання,
Божу мудрість, вміння впавших підіймать.

Але тільки буква. Сіль втратила силу,
У стані спасенних розкладання йде.
Скільки при промінні Слова видно пилу,
А час швидше, швидше... І погасне день.

Тоді хто освітить шлях посеред ночі?
Де будеш шукати масло про запас?
Якщо нині твої є закриті очі
І не чуєш звучне: “Близиться той час!”

Хто віддасть запас свій, друже мій, для тебе,
Якщо легковажним ти сьогодні є?
І для плоті місце більш душі потреби
І з криниці світу, не Божої п'єш?

Тоді як ти зможеш бачити без світла?
Хилиться на захід благодаті день.
Подивись, що маєш, доки пора літня
І звучать акорди призивних пісень?

Залиши гріховне, викинь річ закляту,
Відділись від світу, Божий дім очисть,
Віддай, що належить ворогу, як брату,
Впавши в розкаянні перед Богом ниць.

Тоді й серед ночі буде зір відкритим,
Як за обрій раптом сонечко зайде.
Визволенню свому будеш ти радіти,
Хоч земля зі страхом День Господній жде.
https://hottg.com/poesiaGod

НЕМА ЛЮБОВІ БІЛЬШОЇ НА СВІТІ...

Нема любові більшої на світі
Коли за друга хто віддасть себе.
Так сказано в Новому заповіті...
А серед нас такі сьогодні є?

Я розповім історію правдиву,
Що змусила мене це розказать.
Я розповім вам про одну родину,
Яка на ділі це пережила.

Жила сім'я. Щаслива, хоч і бідна.
Ростила дочок та своїх синів.
Та захворіла вмить одна дитина...
Да так, що лиш Господь щось міг зробить.

Дитина та не вірила у Бога,
Хоча про Нього знала все своє життя.
Та вибрала не ту вона дорогу.
І не хотіла чуть про каяття.

Красива, юна, і така тендітна.
Почула вирок свій від лікарів.
ЇЇ чекала смерть, і дуже швидко...
Зарадить чомусь тільки донор міг.

Та де ж шукати донора для доньки?
І хто б їм у цій справі допоміг?
Та й де на пересадку взяти кошти?
Й сказала матір: Я піду під ніж.

Для матері дочка- найважливіша.
І важливішим є - її життя.
День операції. Вона пройшла успішно.
І донечка залишилась жива.

У матері забрали ні не трохи,
А майже всю печінку віддала.
І стала мати дуже сильно хвора...
Не думала, що лишиться жива.

Дочка йшла на поправку. Мамі гірше.
Лиш Бог Один усю серйозність знав.
Жива дочка. Її це дуже тішить:
Вона життя для неї знов дала.

Й не думала вона тоді про себе,
Аби у доньки було все гаразд.
Бо знала що її чекає небо,
Ну а дочка... помре в своїх гріхах.

Вона лежала. І молилась церква.
Молились рідні. Всі хто Бога знав.
І Богові приємна була жертва,
І матір Бог від смерті врятував.

Вони живі. І дякують Ісусу 
За те що Він їм дарував життя.
Та хочу я щоб зрозуміли люди 
Яка ж у цій історії мораль.

Мораль така: Життя її дитини
Було вартніше за її життя.
Тому нема любові більшої на світі,
Як хто готовий і себе віддать.

Так це зробила мати для дитини.
Скажіть мені, а що зробив Ісус?
Помер за нас щоб ми були щасливі.
Щоб ми були із Господом в раю.

Він дав для нас щось більше аніж жертву.
Він полюбив нас більше ніж життя.
Тому сказав такі слова відверті
Тому що Сам завжди так поступав.

І це є так. А ми сьогодні любим?
Да так щоб у пролом за когось стать?
Скажіть мені, чи так сьогодні, люди?
Чи ми готові ворогів прощать?

Чи ми готові? Відповідь хай буде
В своєму серці й для себе самих.
Нехай ніколи розум не забуде 
Цих слів складних і водночас простих:

Нема любові більшої на світі
Коли за друга хто віддасть себе.
Так сказано в Новому заповіті...
Скажіть мені: чи так сьогодні є?
https://hottg.com/poesiaGod

НОВИЙ ШАНС

«Того часу сказав був до мене Господь: Витеши собі дві камінні таблиці, як перші... А Я напишу на тих таблицях слова, що були на перших таблицях, які ти побив...» Втор.10:1-2

Скрижалі стали грудою каміння —
Розбитий з Богом неба заповіт.
Нема і не було в серцях тремтіння,
І чути під горою танців жвавий піт.

Не склеїти шматки людським зусиллям,
Не відродити праведність повік,
Якщо не простягнеш благовоління, —
Для нас скінчиться прірвою цей вік.

І ти схиляєшся до п’яних танцюристів,
Що божеволіють у пустоті душі,
І грають в віру жалюгідну, мов артисти,
Не розуміючи фатальної межі...

І замість того, щоб відшмагати
Твоя правиця знов різьбить слова
На камені, щоб шанс новий нам дати —
Так може лиш любов Твоя!

Так можеш тільки Ти крізь час і простір
Подати руку ніжно зо хреста,
І визволити стерті ноги босі
Із хороводу вічного гріха.

© Катерина Ліхачова

ГЕФСИМАНІЯ...

Гефсиманія...страждань Христа початок.
Страждань не тіла, а страждань душі.
Людськеє тіло мало так страждати,
Яке прийняв Він, щоб людей спасти.

Молитва слізна - "Хай мине ця чаша,
Та воля, Отче, буде лиш Твоя..."
І краплі крові, в боротьбі цій страшній,
Стікали в тяжких муках із чола.

Він був один, без учнів, без підтримки
І без молитви учнів з Ним разом.
Поснули всі, бо ніч глибока, й тільки
Там, на колінах, у саду - Христос.

Та ось ідуть по Нього із вогнями.
І поцілунок Юди, як удар.
І руки, як розбійнику, зв'язали.
І повели...як серцем Він страждав...

А далі - суд...неправедний, жорстокий.
Побої, обплювання і вінець...
Вінець не царський, ні - вінець терновий.
О! Як дивився на все це Отець!

І, назнущавшись, повели до страти.
Він сил не мав нести уже Свій хрест.
Спотворений, понад людину всяку,
Стікав Він кров'ю, та ішов вперед.

Вперед, до страти на хресті позору.
Лишались сліди крові на землі.
І плакали лише жінки по Ньому.
Та все страшне лунало: " розіпни"...

І ось Голгофа...і тремтить все тіло...
О, як же, Отче, все оце знести?..
І біль страшна...і до хреста прибили...
І ось уже стоять ті три хрести.

Розбійники і третій, Він - " розбійник"...
І палить сонце рани, й біль душі.
Й слова любові: "Отче, Ти прости їм"
І, в розпачі - "пощо Ти залишив?"

Та, тільки небо хмарами зчорніло
І затряслась, ридаючи, земля.
Ось - смерть, Христа обвисле тіло,
І страх, що чорним вороном кружля...

Усе скінчилось, все стерпів, до краплі.
Звершив усе, за чим в цей світ прийшов.
Смерть не змогла душі Його забрати,
Лиш, з тіла, все текла на землю кров.

Та кров що зараз є у нашій чаші
І тіло, що є зараз на столі.
Все це було, щоб всі провини наші
Забрать і залишити на хресті.

Ми серцем поклонімося Святому.
Й коліна прихиляймо перед Ним.
Хвалу й подяку віддаваймо Тому
Хто нас, в стражданнях, від гріхів звільнив.
© Л. Шпак

ДОВІРЯЙ БОГУ У ТЯЖКІ ХВИЛИНИ...

Якщо нежданно в дім прийшла біда
І чорні хмари небозвід закрили,
В душі тривога й смуток вироста,
Тріпоче серце і слабіють сили...

Хто допоможе в цей нелегкий час?
Хто нас потішить і розрадить в горі?
Коли надії промінець погас,
Як тоне човен у життєвім морі...

Хто може зрозуміти нашу біль,
Поспівчувать й полегшити страждання,
Вказати вихід правильний і ціль,
Щоб далі йти вперед без нарікання?

Один Господь, наш люблячий Отець!
Він Той, Кому на світі все відоме...
Він бачить болі змучених сердець,
Де люди ставлять крапку－пише кому...

Він розуміє, як ніхто з людей,
Бо Сам терпів в людському тілі муки,
Гірку сльозу зітруть з твоїх очей
Святі, любові повні, Божі руки.

Лише скеруй свій погляд до небес,
Поклич Його ім'я у день недолі,
І станеш свідком неземних чудес,
Що стануться в житті по Божій волі.

”Не бійся! Тільки віруй!”－каже Він,
Для Бога неможливого немає!
Серед штормів життєвих і руїн
Ще вийде сонце й путь твій осіяє.

Замовкне буря, стишаться вітри,
Коли Творця позвеш на допомогу,
Коли підіймеш руки догори
Й довіриш все Спасителю і Богу.

Він наша Скеля і надійний Щит,
В Нім джерело духовних сил, наснаги,
Господь－надійний прихисток від бід,
Він спокій дасть і в боротьбі－відвагу...

Коли раптово в дім прийде біда,
Зловіщі, чорні хмари вкриють небо,-
Стань на коліна і благай Христа,
Молись і вір－і Він врятує тебе.

Молитва й віра творять чудеса,
Це наша сила у земних скитаннях,
Направ свій погляд в чисті небеса,
Коли стрічаєш на путі страждання.

І щоб не сталось －завжди пам'ятай, -
Бог близько й в зоні доступу постійно!
Йому життєвий шлях свій довіряй,
Бо Він －Скала й Притулок твій надійний.
© Катерина Бойко

ГОРІТИ ДЛЯ БОГА - ЧУДОВЕ БАЖАННЯ...

Горіти для Бога - чудове бажання.
Та, часто, бажанням лишається все.
Коли це стремління життям твоїм стане,
Тоді лиш, для Господа, плід принесеш.

Минають літа і про кожну хвилину,
Що дарма прожив у земній марноті,
Так гірко заплачеш ти, Божа дитино,
Як глянеш у Господа очі святі

Заплачеш... як міг ти багато зробити
За довгі літа, що Господь дарував.
Міг, кожну хвилину, для Бога горіти,
Але не горів, а щодня дотлівав.

Отам, міг стареньку сестричку відвідать.
Та, в клопотах, день непомітно злітав.
Там, міг би, про милості Божі, засвідчить,
Але засоромився й тихо змовчав.

Як соромно буде, коли браття й сестри,
Що в праці горіли, одержать вінці.
Ти ж, тільки по милості Божій, спасешся.
Немов би з вогню, в обгорілій красі.

Сьогодні до нас наш Ісус ще говорить
Він любить і терпить, і терплячи жде.
Щоб наші діла не були із соломи,
Бо спробує Бог твоє діло вогнем.

Горіти для Бога... в любові згоріти.
Це - крапля лиш того, що Він нам віддав.
Щоб там, у раю, ми могли вічно жити,
У муках, за нас, на хресті помирав.

Горіти для Бога - чудове бажання.
Хай стане воно головним до кінця.
Тоді ти життя проживеш не намарно.
Із рук Ісуса одержиш вінця.
© Л. Шпак
https://hottg.com/poesiaGod

ЦІНУЙТЕ ЧАС

Яким непевним є людське життя...
В хвилину кожну може перерватись,
І перед вічним все земне －сміття,
Нічого звідси ми не можем взяти.

Багатство, слава, врода－марнота!
В очах Творця воно ніщо не значить,
Якщо у серце не прийняв Христа－
Красу небес повік не будеш бачить.

Земне життя так швидко промина,
Здається ми дітьми були недавно,
Цвіла, мов вчора юності весна,
О, це пора така прекрасна й славна!

Та проминули рОки молоді,
Розтали швидко, як туман на полі,
В щоденних клопотах земних й труді,
Пробігли світлі дні й часи недолі...

Роки, роки! О, як спинити вас?
Щоб ви так стрімко в вічність не летіли,－
Як же притримать швидкоплинний час?
Щоб любуватися життям всеціло.

Ніхто з людей не може це зробить,
Над часом влади жоден тут немає,
А він невпинно в забуття летить
Й ніколи вже назад не повертає.

На все свій час під небом на землі,
Народжуватись час і час вмирати...
І де б не жив у місті, чи в селі－
Прийдеться дім назавжди покидати...

Ми, як туристи у чужих краях...
Мандруємо просторами земними,
Прийде пора －закінчиться наш шлях,
В небесний рідний край душа полине.

Як пташка з клітки полетить увись,
Де вже тривог і зла повік не буде,
Де час земний назавжди зупинивсь,
Панує мир святий і спокій всюди.

Цінуй життя й прожитий кожен час,
Шануй близьких, поки вони з тобою,
Не завжди буде так, бо може враз
Прийде безжальна, люта смерть з косою...

На кладовищі пізно сльози лить,
І шкодувати про погані вчинки,
Поки живеш, старайся всіх любить
І дарувать близьким тепла жаринку.

Прийде пора й підуть вони від нас,
Не вічно будуть з нами мама й тато...
Таке життя...Такий лукавий час,
Тому не треба його марнувати

А Богу ревно й старанно служить,
Прийняти в серце вістку про спасіння,
І свято та побожно в світі жить,
Відвідувать в церквах богослужіння...

Хай Бог благословить ваші путі,
Бажаю за Ісуса всім триматись,
Бо хто Христа зустрів ще при житті,-
Не буде смерті він повік боятись...
https://hottg.com/poesiaGod

Хай квітне християнський україномовний телеграм

Всі найцікавіші канали в одному місці!
Підпишись на зручну теку - ваш унікальний посібник найкращих телеграм каналів в україномовному християнському світі.
Натхнення зі Слова, пасторські думки, пісні, історичні факти, матеріали для покращення стосунків і родин, вивчення різних мов. Все в одному місці!

Щоб підписатись - тицяй сюди!
Долучайтесь самі і розповідайте друзям!

УЯВИ, ЦЬОГО ВСЬОГО МОГЛО Б І НЕ БУТИ...

Уяви, цього всього могло б і не бути...
Тих, хто поруч: коханих і рідних людей...
Голосів таких звичних ніколи ти міг би не чути...
Нами втраченна цінність у світі порожніх речей...

Пригадай, а коли ти востаннє дивився з подякою в небо
Зі словами: «Спасибі, мій Боже, за те, що я маю цей день!»
Звідусіль тільки чується: «хочу», «бажаю» і «треба»...
І впирається щастя у хрускіт набитих кишень...

Уяви, а ти міг би з'явитись на світ не на ліжку...
Не огорнутий маминим ніжним теплом...
І тебе б не занесли медсестри у теплу і чисту колиску,
Не поїла би неня солодким таким молоком...

Але ти народився! Отримав можливість від Бога
Відчувати цей світ і вдихати свіже повітря таке...
Можеш бачити, чути і зводитися зранку на ноги...
А говориш про те, що життя нещасливе й важке...

Пригадай, скільки раз ти сірішав  у серці від  суму...
Нарікав на життя, на утому, на вічну нестачу грошей...
А чи в миті зітхання,скажи мені,в серці подумав,
Скільки є в цьому світі насправді нещасних людей...

Тих, хто жодного разу не бачив красу цього світу...
Тих, хто втратив родину під подихом смертним війни...
В кого просто при них помирали малесенькі діти...
І в ту мить не здалися, не впали від болю вони...

А прийняли свій хрест і життєву нелегку дорогу
І не втративши віру, продовжили далі свій шлях....
Зупинися, я прошу... Навіщо ти гніваєш Бога?
Потопаєш в проблемах, надуманих в гірких думках...

Ти вважаєш, що в тебе замало грошей чи достатку?
Забагато роботи, стосунки в родині не ті...
Нехай прийдуть, в ті миті у серці твоєму  на згадку
Всі дива, які щедро Господь дарував у житті...

Пригадай, кожен раз, коли зводишся зранку на ноги
Все, що маєш - не вічне, безцінне і дуже крихке...
Не сприймай, як належне усе, що даровано Богом
Знаю, друже, що часто до болю життя нелегке...

Але завжди знайдеться для щастя вагома причина!
Для подяки, для світлих і чистих у серці думок...
Я все знаю, як важко... Як ниють побиті коліна,
Але, прошу, тримайся... З тобою Вселюблячий Бог!

Не гніви Його, прошу, цінуй те, що звичне для тебе...
Бо буденність насправді-дарунок безцінний Небес!
Розуміння приходить, коли ти втрачаєш... Не треба...
Просиш Бога про диво у морі щоденних чудес...

Ти - щасливий! Ти просто зігрівся уже і від того,
Лютий холод забувся і те, як бажав про тепло...
Зупинися на мить із подякою в серці до Бога...
Я прошу, уяви, як би цього всього не було...
© Огнєва Інелла
Більше про авторку можете прочитати 🌿 тут 🌿
Це була унікальна людина.
@poesiaGod

Правда

Все життя шукавши, не знаходиш правди,
Не знаходиш миру, світла і безсмертя,
Все життя лиш тління, безкінечні справи,
Підсихають сльози, але все ж не стерті.

Серце твоє стало, мов холодний камінь,
Хоча часом рветься бідне до тепла,
Але не зігріє світ своїм обманом,
Бо нема неправди, що б допомогла.

Не іди крізь терни до зірок несправжніх,
Не копай глибоко, де нема води,
І не пий отрути із джерел порожніх,
Не шукай в пустому змісту і краси.

Все життя шукавши, невже ж не помітиш
Те, як близько Правда поруч (біля) тебе є,
І вона не схожа до несправжніх квітів
Правда милосердям й вічністю цвіте.

Правда - це дорога і відкриті двері,
Це Зоря Досвітня в ранішній красі,
Очищає серце, підійма з постелі,
Правда - Боже Царство у людській душі.

Правда на Голгофі сколихнула Всесвіт,
Правда, як Людина, до людей прийшла.
Правда повна щастя і квітучих весен,
Правда повна миру, радості й тепла.

У вінку терновім Правда помирала,
І всесильні руки цвяхи прийняли,
Але Божа Правда тління не зазнала
Тільки в своє серце ти її впусти.
@poesiaGod

Ти вчив мене ходити по воді,
А я завжди дивилася на хвилі.
Себе сама хотіла вберегти,
А Ти хотів, щоб я жила по вірі.

І хвилі відчаю, страху і безнадій
Мене не раз хотіли потопити...
Та Ти спішив змінити хід подій
Продовжував мене й тоді любити.

Ти вів мене так часто крізь вогонь.
Ні, не для того щоби спопелити!
А щоб відчула там тепло долонь
І щоб по вірі далі могла жити.

Життя по вірі...це нелегкий шлях..
Це дні і ночі у сльозах, в молитві.
Це твердо знати, що на небесах
Є Батько,він підтримає у битві...

О скільки їх було, смертельних битв!
Коли не мала більш надії жити...
Та в них пізнала всю красу молитв
І вчилась з Татом просто говорити...

Життя по вірі вище всіх тривог.
Це впевненість у тому, що не бачиш.
Це завжди тісний з Богом діалог
Навіть коли ночами гірко плачеш...

Не сильна я...Ти знаєш це Господь!
Так часто падаю, боюсь і плачу.
Та дякую, що любиш і ведеш
Що я для Тебе так багато значу!

Щаслива бути донькою Царя!
З Тобою я пройду крізь буревії.
Тримай мене за руку як дитя
І проведи вузьким шляхом по вірі...
© Дзюба Олена
@poesiaGod

Коли душа проходить переплавку

Коли душа проходить переплавку,
Вона переживає сильний біль.
Горить вогонь... й від самого початку
Згорає все: образи, гордість, гнів...

Виходить все, що глибоко ховали,
Чого не знали навіть ми самі,
Що так ретельно й довго маскували.
Виходить все, що в нас було на дні.

Нас Бог вогнем від домішків звільняє,
Щоб чистими всім серцем ми були,
Хоч і душа про звільнення благає
Від тих обставин, що в життя прийшли.

Для кожного ця піч буває різна:
Комусь хвороба наче темна ніч,
Комусь в лице проблеми віють грізно,
Комусь від втрати у душі горить.

Буває й так, що інша переплавка
Когось спіткає у його житті...
Комусь Господь дає, як піч, багатство,
Щоб показати, що в душі, на дні.

Щоб показати, ким ми є насправді
І що у нас лежить на глибині...
Чи будем ми по істині багаті
Багатством вічним, тим, що у Христі?

Порою Бог і бідність посилає,
Щоб ми також побачити могли
Все те, що ми в душі давно ховали,
Щоб вийшло те, чого й не знали ми.

Для когось переплавка це є тиша...
Коли, здається, навіть Бог мовчить.
Коли здається, що Господь залишив,
Коли здається, що до смерті мить.

У кожного є різна переплавка...
Та результат у кожного один.
Цей результат це змінений характер,
Щоб в нас відображався Божий Син.

І щоб це не було це дуже тяжко,
Коли вогонь всередині горить...
Коли проблем маленьких так багато,
Що голова від цього вже болить.

І це не день, не два, і це не місяць
Господь нас плавить й чистить у вогні.
Та є у Бога кожному з нас місце
У Себе на святковому столі.

Просімо в Бога сили не здаватись.
В вогні лиш те, що зайвим є, згорить.
В вогні від пут ми будемо звільнятись,
Від того, що додолу нас гнітить.

Усе пройде, і ми Його прославим
За те, що Він в вогні нас переплавив.
Хай Бог дасть сили все це пережити,
Щоб Його образ нам відобразити!
© Артемчук Мирослава
@poesiaGod

Гефсиманія

Гефсиманія...страждань Христа початок.
Страждань не тіла, а страждань душі.
Людськеє тіло мало так страждати,
Яке прийняв Він, щоб людей спасти.

Молитва слізна - "Хай мине ця чаша,
Та воля, Отче, буде лиш Твоя..."
І краплі крові, в боротьбі цій страшній,
Стікали в тяжких муках із чола.

Він був один, без учнів, без підтримки
І без молитви учнів з Ним разом.
Поснули всі, бо ніч глибока, й тільки
Там, на колінах, у саду - Христос.

Та ось ідуть по Нього із вогнями.
І поцілунок Юди, як удар.
І руки, як розбійнику, зв'язали.
І повели...як серцем Він страждав...

А далі - суд...неправедний, жорстокий.
Побої, обплювання і вінець...
Вінець не царський, ні - вінець терновий.
О! Як дивився на все це Отець!

І, назнущавшись, повели до страти.
Він сил не мав нести уже Свій хрест.
Спотворений, понад людину всяку,
Стікав Він кров'ю, та ішов вперед.

Вперед, до страти на хресті позору.
Лишались сліди крові на землі.
І плакали лише жінки по Ньому.
Та все страшне лунало: " розіпни"...

І ось Голгофа...і тремтить все тіло...
О, як же, Отче, все оце знести?..
І біль страшна...і до хреста прибили...
І ось уже стоять ті три хрести.

Розбійники і третій, Він - " розбійник"...
І палить сонце рани, й біль душі.
Й слова любові: "Отче, Ти прости їм"
І, в розпачі - "пощо Ти залишив?"

Та, тільки небо хмарами зчорніло
І затряслась, ридаючи, земля.
Ось - смерть, Христа обвисле тіло,
І страх, що чорним вороном кружля...

Усе скінчилось, все стерпів, до краплі.
Звершив усе, за чим в цей світ прийшов.
Смерть не змогла душі Його забрати,
Лиш, з тіла, все текла на землю кров.

Та кров що зараз є у нашій чаші
І тіло, що є зараз на столі.
Все це було, щоб всі провини наші
Забрать і залишити на хресті.

Ми серцем поклонімося Святому.
Й коліна прихиляймо перед Ним.
Хвалу й подяку віддаваймо Тому
Хто нас, в стражданнях, від гріхів звільнив.
© Л. Шпак
@poesiaGod

Христос воскрес! Чудове привітання!
Коли воскрес, було то чудо на землі.
Із вуст лиш учнів радісно лунало,
Та в те повірили із них навіть не всі.

Допоки не побачили Ісуса,
Допоки Сам Він не з'явився їм.
"Допоки не вкладу я свою руку..." -
Казав Фома, не віривши, усім.

А зараз - світ увесь, лиш сонце сходить,
Вітає у цей день: "Христос воскрес!"
І не тому, що вірить, а святкують просто...
Бо кличуть християнами себе.

Хати усі старанно прибирають,
І дбають про святковий стіл усі...
А ось чому воскрес - майже не знають.
Навіщо був Спаситель на хресті...

Навіщо муки Він терпів нестерпні...
Христові щоб вклонитись, мало йдуть.
"Христос воскрес! Воістину воскрес Він!" -
Лише вітаються, не зрозумівши суть.

Та є ще на землі тут Його діти,
Які до Нього, до хреста, прийшли.
Яких Своєю кров'ю там обмив Він.
Які спасіння у Ньому знайшли.

Для них воскрес Він, назавжди, у серці!
І в ньому Він для них завжди живе.
Не раз на рік для них Господь воскрес лиш -
Поруч із ними по життю іде.

Христос воскрес! І Він живий навіки!
Живе у вірних Господу серцях.
Радіють, невимовно, Його діти -
Їх забере до Себе в небеса!
@poesiaGod

Ми сильні, коли з нами є Господь

Ми сильні, коли з нами є Господь.
Ми сильні, коли з нами є опора.
Ми сильні, коли з нами завжди Той,
Кому усе схиляється в покорі.

Ми сильні є. Хоч духом ми слабкі
Буваєм часто на земній дорозі,
Та ми ідем сміливо до мети,
Тому що знаєм - наша сила в Бозі.

Він Той, Хто нас із ями підніме,
Він Той, Хто понесе нас у знемозі.
Він Той, Хто завжди поруч з нами йде,
Він Той, Хто потішає у тривозі.

Він вірний друг. Він правда і життя.
Він наша скеля. Він є наш Спаситель.
І з Ним не страшно йти у майбуття,
Бо Він в темряві путь нашу освітить.

Він залікує наші рани всі…
А їх у кожного завжди є так багато.
Він джерело душевних всіх утіх,
Він джерело святої благодаті.

Не бійтесь, друзі. Бо є поруч Той,
Кого ми часто так не помічаєм.
Бо з нами поруч люблячий Господь,
Який до Себе ніжно пригортає.

Його любов - неначе океан.
І кожен, хто пливе в нім, не потоне.
Для кожного із нас є в Нього план,
І план цей завжди є простий й чудовий.

До нього йти порою тяжко нам.
Так часто ми цей план не розумієм,
Але коли пройдемо весь той шлях,
Тоді поглянем ми назад сміливо.

Тоді ми зрозуміємо, чому.
Тоді ми зрозуміємо, навіщо.
Тоді в подяці вклонимось Йому
І зрозумієм, що ми стали вище.

Ми стали вище на одну ступінь,
І до Христа ми стали іще ближче.
Тому прошу, всі сумніви відкинь
Й не бійся, коли вітер лютий свище.

Ти не один. Це завжди пам’ятай.
Це пам’ятай, коли покинуть сили,
Коли проблеми будуть через край,
З тобою Бог. Ти завжди у це віруй.

Він не допустить через сил страждань.
Якщо Він допустив – тобі по силі.
Нехай не буде в тебе нарікань,
Бо ти, повір, по істині щасливий.

Твій шлях земний провадить Сам Господь
І Він тебе корисному навчає.
Тому цю путь з подякою проходь,
Бо твій Ісус тебе не покидає.

І в той момент, коли вогонь горить
І твою душу полум’ям лоскоче,
Ти не забудь, що цінне – не згорить,
Вогонь цей розв’язати пута хоче.

І все, що тебе зв’язує – згорить.
Це все для того, щоб зробити вільним.
З Ним все пройдеш. І будеш далі жить.
Він Той, Хто зробить тебе знову сильним.

Не бійся, друже. Твій Господь веде.
І тобі зовсім нічого боятись.
Бо ти пройдеш. І зміниться це все.
І ворог ні, не зможе насміятись.

Ти вийдеш переможцем. Бо Господь
Тебе тримає міцно так за руку.
І зовсім скоро зможеш побороть
Свою тяжку і невимовну муку.

Ти сильний є. Хоч духом і слабкий
Буваєш часто на земній дорозі,
Та ти іди сміливо до мети
І пам’ятай, що сила твоя в Бозі!
@poesiaGod