Команда вчених виявила, що без людини найпоширеніший вид тарганів, ймовірно, не існував би, повідомляє Washington Post.

Найпоширеніший у світі вид тарганів — жовто-коричневий шкідник, якого називають німецьким тарганом, або прусаком — зараз зустрічається скрізь і, якщо вам не пощастить, навіть у вашому домі.

Але в той же час, коли вчені шукають його природне середовище існування, вони не можуть його знайти.
“Його походження залишається загадкою”, — сказав Едвард Варго, міський ентомолог з Техаського університету A&M. “Вони існують лише в будівлях”.

Тепер вчені, які провели аналіз ДНК таргана, кажуть, що розгадали 250-річну загадку про те, звідки походить ця всюдисуща комаха.

Відповідь - ми. Ми зробили таргана. Вид відгалужився від свого найближчого родича лише близько 2100 років тому, що є миттю у масштабі еволюції, та повністю пристосувався до проживання в помешканнях поруч із людьми.

“Він сформувався як вид завдяки адаптації до середовища, створеного людиною», — сказав Варго. «Він створений середовищем, що його створила людина”.
Таргани є свідченням здатності природи пристосовуватися навіть до найнесприятливіших середовищ. Ця адаптивність дозволила комахі поширитись від Аляски до Антарктиди та стати одним із найчисленніших видів у світі.

Тарган долав світ, ховаючись у вантажах літаків, поїздів і автомобілів. Перші відомості про шкідника з’явилися в Європі в середині 18 століття, незабаром після Семирічної війни, першої війни, що точилась на багатьох континентах,що дозволило таргану поширитися по світу, подорожуючи автостопом з солдатами.

Європейці назвали нову для них істоту на честь своїх ворогів у тому конфлікті. Росіяни назвали його “прусським тарганом”, тоді як країни, що воювали з Росією, назвали його “російським тарганом”.

Шведський біолог Карл Лінней назвав його німецьким тарганом, і ця назва прижилася. (Швеція воювала проти Пруссії у війні.)

“Назва справді упереджена і свідчить про особисті, національні чи політичні переваги того часу”, — сказав Цянь Тан, науковий співробітник Гарварду, який керував дослідженням.

Століттями справжнє місце народження цієї комахи залишалося загадкою, навіть коли вона завоювала світ. Прусак розмножується швидше, ніж інші види тарганів, посилюючи його здатність до еволюції. Одним із ключів до його успіху є стійкість до більшості отрут.

«Якщо ми зможемо знати походження виду, — сказав Тан, — ми зможемо спробувати визначити механізм цієї швидкої еволюції стійкості до інсектицидів».

Щоб точно визначити початок появи комахи, Тан і його команда зібрали майже 300 особин тарганів із 17 країн на шести континентах, щоб скласти карту її глобального поширення.

Аналізуючи геноми тарганів, Тан і його колеги дійшли висновку, що вид відгалужується від іншого виду, азіатського таргана, який жив у дикій природі та був поширений у Індії та М’янмі більше двох тисячоліть тому.
Звідти таргани їздили з мандрівниками під час ісламських династій та колоніальних часів.

Проте в деяких країнах, в Україні, зокрема, останніми десятиліттями спостерігається різке зменшення популяції тарганів. Це пояснюється покращенням санітарних та побутових умов, зокрема, відмова від сміттєпроводів у житлових будинках, розповсюдження поліетиленового пакування продуктів та пакетів для сміття, поява більш ефективних інсектицидних препаратів (прим. адміна).

Тепер дослідники хочуть знайти гени, які дозволили німецьким тарганам процвітати в міських джунглях, щоб краще боротися з ними та іншими шкідниками.
“Зі зростанням урбанізації світу це стане більш поширеним явищем”, — сказав Варго. “Міське середовище стає набагато більш поширеним видом екосистеми”.
Що стосується цього імені? Тан вважає, що настав час відмовитися від німецького прізвиська.
“Ймовірно, потрібно перейменувати його в більш науковий спосіб”.

Пройшов майже рік після руйнування греблі Каховської ГЕС.
Береги колишнього Каховського водосховища вкриті мушлями, а у висохлому ґрунті проросла біла верба.

Еколог Вадим Манюк розповідає, як на території площею майже 150 тис. гектарів, яка колись була дном водосховища, нині виріс густий ліс.
Флора різноманітна: більшу територію займає верба заввишки 2,5-3 метри, водяний щавель та західний каркас. З часом, каже Вадим Манюк, кількість цих дерев та рослин зменшиться, також засіються нові види: в’яз та навіть дуб звичайний.
Детальніше—у відео Суспільного.

Масивний антарктичний льодовик, який може підняти глобальний рівень моря до 60 см, якщо розтане, тане набагато швидше, ніж вважалося раніше.

Нове дослідження було опубліковано в понеділок у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences. Автори працюють в Каліфорнійському університеті в Ірвайні, Лабораторії реактивного руху NASA при Каліфорнійському технологічному інституті, Університеті Ватерлоо в Канаді та фінській компанії ICEYE, яка надала супутникові знімки (одним з супутників цієї компанії володіє і Україна).

Як йдеться у дослідженні, льодовик Твейтс, найширший у світі, коливається вгору та вниз під час щоденних припливів. Коли вона піднімається вгору, тепла морська вода піднімається під лід далі, ніж вважали вчені, - до 6 кілометрів, згідно з супутниковими даними. Вчені виявили, що це може значно збільшити площу, на якій тане льодовик.

Танення Твейтса, відомого в народі як “льодовик судного дня”, означає, що теплий океан може поглинути льодовик Західної Антарктики, що призведе до глобального підвищення рівня моря.

“Вода здатна проникати під лід на набагато більші відстані, ніж ми думали”, — сказав Ерік Ріньйо, вчений з Каліфорнійського університету в Ірвайні та Лабораторії реактивного руху NASA, який керував дослідженнями. “Приплив ніби посилає ударну хвилю під льодовиком, і ми бачимо, як вода рухається на кілометри під ним”.

Дослідницька група Ріньйо раніше задокументувала такі значні приливні хвилі морської води під льодовиком Петерманн, одному з найбільших льодовиків Гренландії. Але порівняно з Твейтсом Петерманн виглядає маленьким. Ширина льодовика Твейтс в місці, де він виходить до океану, становить 130 км, у порівнянні з приблизно 16 км у льодовика Петерманна.

Твейтс зараз причеплений до дна океану двома океанськими хребтами під льодовиком. Але коли приплив піднімає льодовик, нові дослідження показали, що морська вода надходить над або навколо одного з них. Якби Твейтс від’єднався від обох хребтів, це дозволило б теплій океанській воді потрапити в область, де морське дно опускається вниз у дуже глибокі регіони в напрямку до центру Західної Антарктиди.

Нове дослідження “підтверджує, що відбувається процес підштовхування води під льодовик. Це спостерігали за допомогою кількох інших методів, але ніколи не з такою динамічною роздільною здатністю”, — сказала Брітні Шмідт, науковець з Корнельського університету, яка вивчала підводний і підлідний регіон льодовика за допомогою підводного робота під назвою Icefin.

Декілька інших науковців прокоментували, що нове дослідження викликає занепокоєння, але залишається невідомим, як швидко Твейтс розтане.

“Ці нові спостереження справді виняткові”, — сказав Матьє Морлігхем, експерт з Дартмутського коледжу, який використовує моделювання льодовикового покриву для вивчення майбутнього Твейтса та інших льодовиків.

Але він сказав, що наведена модель, не може надати абсолютно точні дані за допомогою інформації лише від проведених досліджень. Потрібно більше даних.
“Ми не знаємо, як швидко від океанської води тане лід”, — сказав Морлігем. “Процес може бути як повільним, так і швидким і сягати понад десять метрів на рік чи більше”.

Джон Андерсон, геолог з Університету Райса, який також вивчав льодовик, сказав, що умови на лінії, де льодовик знаходиться на морському дні та піддається впливу океану, “чутливі навіть до незначних коливань, спричинених припливами”.
Дослідження руху льодовиків з далекого минулого показують, що ці зміни можуть відбуватися швидко, сказав він. Але для точного знання того, як швидко тепла вода спричинить танення, потрібне детальне картографування морського дна, а це зробити складно в такому віддаленому місці.

Танення льоду відбувається тому, що проникаюча морська вода на кілька градусів тепліша за точку замерзання льоду на тій глибині і тиску, де льодовик Твейтс лежить на морському дні. Поки що під нього надходять лише тонкі шари води, але Ріньйо вважає, що це вже може завдати великої шкоди.
“Це дуже тонкий шар води, але він надходить з океану, він теплий та солоний і йде на великій швидкості”, — сказав він.

300+ слухачів курсу з DevOps-практик
80+ лекцій за чотири потоки
Понад 4,6 млн гривень донатів
Тисячі одиниць допомоги Силам борони України

Усе це — результати плідного півторарічного партнерства Демократичної Сокири та Tucha — провайдер хмарних рішень у рамках проєкту «Навчай/ся за донат». І ми не збираємося зупинятися на досягнутому.

З радістю анонсуємо набір на п’ятий потік онлайн-курсу з DevOps-практик в обмін на донати на армію. Викладач курсу — досвідчений та крутий ментор, технічний директор і співзасновник компанії Володимир Мельник.

Орієнтовний старт занять п'ятого потоку — 6 липня, за умови набору щонайменше 40 слухачів.

Онлайн-курс з DevOps-практик — це щонайменше 22 змістовні, структуровані вебінари, відвідавши які ви навчитеся:

🔸оркеструвати роботу контейнерів в обчислювальних хмарах,
🔸автоматизувати розгортання середовищ і онлайн-сервісів для швидкого та надійного запуску й оновлення програмних застосунків,
🔸використовувати методики безперервної інтеграції та доставки для автоматичного виконання повного циклу CI/CD,
🔸забезпечувати надійність і доступність онлайн-сервісів у ситуаціях аварій та зростання навантаженнях,
🔸ефективно масштабувати онлайн-сервіси та використовувати хмарні рішення для побудови ефективної та надійної інфраструктури.

Також ви дізнаєтесь, як працювати з Docker, Kubernetes, Helm, GitLab, Ansible та іншими популярними й потужними інструментами.

Повну інформацію про курс можна дізнатись за посиланням 👉https://khmarochos.academy/

Як проходитиме навчання:
♦️ Вебінари проводитимуться щосуботи в Zoom
♦️ Тривалість заняття — від 2 до 5 годин.
♦️ Вартість лекції — донат від 50 USD на рахунок ДемСокири.

Важливо! Кадрові військовослужбовці та добровольці територіальної оборони навчаються без жодних внесків.

100% коштів, отриманих в рамках проєкту, будуть направлені на закупівлю техніки, амуніції, такмеду, одягу та іншого необхідного для військових.

Не чекайте до завтра — реєструйтеся на курс прямо зараз!

Прокачуємо себе та підтримуємо Сили оборони України!

Космічний телескоп Евклід виявив ще сім планет-ізгоїв, що вільно дрейфують у Всесвіті, не прив’язані до жодної зірки.
Не маючи гравітаційного зв’язку, як Земля до Сонця, на цих планетах немає ні днів, ні років. Вони перебувають у вічній ночі.
Проте вчені вважають, що існує ймовірність того, що в них може бути життя — і за оцінками, по всьому Чумацькому Шляху таких планет може бути трильйони.

Минулого тижня Європейське космічне агентство оприлюднило перші наукові результати телескопа Евклід після запуску місії в липні 2023.
Серед відкриттів було сім нових вільно плаваючих планет, газових гігантів, які щонайменше в чотири рази перевищують масу Юпітера.
Їх помітили в Туманності Оріона, найближчій до Землі області зореутворення, приблизно за 1500 світлових років від нас.

Евклід також підтвердив існування десятків інших раніше виявлених планет-ізгоїв.

Іспанський астроном Едуардо Мартін, провідний автор попереднього дослідження, сказав, що це, ймовірно, лише “верхівка айсберга, бо через те, що вони не відбивають світло зірки, помічати планети-ізгої — це все одно, що знайти голку в стозі сіна”.

Молодші планети, такі як ті, які відкрив Евклід, є гарячішими, тому їх легше побачити.

Деякі дослідження свідчать про те, що на кожну зірку припадає близько 20 планет-ізгоїв, що може привести до трильйонів таких планет лише в нашій рідній галактиці.
Враховуючи, що у Всесвіті існують сотні мільярдів галактик, важко осягнути потенційну кількість вільно плаваючих світів.

Очікується, що коли у 2027 буде запущено телескоп Ненсі Грейс Роман, він знайде ще багато таких планет, що, можливо, прояснить, скільки їх там може бути.

Гевін Коулман, астроном з Лондонського університету королеви Марії, сказав, що ці дивні світи часто викликають “почуття благоговіння і таємниці”.
“Ми всі виросли з сонцем у небі, тому думати про планету, що просто дрейфує в космосі без жодної зірки на горизонті, захоплює”, — сказав він агенції AFP.

Але не всі планети-ізгої блукають поодинці. Вважається, що щонайменше чотири відкриті Евклідом планети є подвійними.

Чи могли вони мати життя?
Якщо планети-ізгої придатні для життя, вони можуть стати пріоритетними в пошуках позаземного життя людством.

“Деякі з наших найближчих сусідів, ймовірно, є планетами-ізгоями”, — сказав Мартін.

Вважається, що планетам, які вільно подорожують космосом, не вистачає тепла від сусідньої зірки, і вони холодні з замерзлою поверхнею.

Це означає, що будь-яка енергія, що може підтримувати життя, повинна надходити зсередини планети.
Велика частина енергії Нептуна надходить з його надр, зазначив Коулман.
А геотермальні джерела дозволяють виживати на Землі істотам, які ніколи не бачили сонячних променів.
Але навіть за найкращих умов ця екстремальна ізоляція, ймовірно, зможе підтримувати лише бактеріальне та мікробне життя, сказав він. (Розігрів надр відбувається з двох причин: від припливних сил при обертанні планет навколо більш масивних об’єктів та від розпаду радіоактивних елементів. Очевидно, для планет-ізгоїв можливий лише другий варіант. - прим. адміна)

“Перебування навколо зірки має свої недоліки”, — сказав співавтор дослідження Крістофер Конселіс, професор позагалактичної астрономії Манчестерського університету Великобританії.
Зокрема, коли Сонце стане червоним гігантом — приблизно через 7,6 мільярда років — воно значно розшириться та поглине Землю.
Планети-ізгої не повинні хвилюватися про те, що врешті-решт їх знищить зірка. "Їх подорож триватиме вічно", - сказав Конселіс.
“Якщо ви не проти низьких температур, ви могли б вижити на цих планетах вічність”.

Дослідження Евкліда також дало підказки до того, як такі планети утворились. Деякі з них можуть виникнути у зовнішній частині Сонячної системи, перш ніж від’єднатися від своєї зірки та поплисти геть.
Але дослідження показує, що багато планет-ізгоїв можуть бути створені як “природний побічний продукт” процесу зореутворення. Це свідчить про “дійсно тісний зв’язок між зірками та планетами та тим, як вони утворюються. Твердих відповідей поки немає", - додав він.

Міжнародна група астрономів оголосила про відкриття двох найдавніших і найвіддаленіших галактик, які коли-небудь бачили.
Їх вік оцінюється лише у 300 мільйони років після Великого вибуху.
Ці результати, отримані за допомогою космічного телескопа Джеймса Вебба, знаменують важливу віху у вивченні раннього Всесвіту.

Відкриття були зроблені командою JWST Advanced Deep Extragalactic Survey, або JADES. Даніель Ейзенштейн з Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики є одним із керівників групи JADES і головним дослідником програми, яка виявила ці галактики.

Через розширення Всесвіту світло від далеких галактик під час його подорожі до нас розтягується на більш довжину хвилі. Цей ефект, який називається червоним зміщенням, є настільки величезним для цих двох галактик, що їхнє ультрафіолетове світло зсувається до інфрачервоного діапазону, де його може бачити телескоп Джеймса Вебба. Оскільки світлу потрібен час для подорожі, віддалені галактики також видно такими, якими вони були раніше.

Дві галактики-рекордсмени мають довгі назви JADES-GS-z14-0 і JADES-GS-z14-1, причому перша є більш віддаленою за другу. Крім того, що JADES-GS-z14-0 є найвіддаленішою, вона примітна тим, що є великою і яскравою.
“Розмір галактики чітко доводить, що більшість світла в ній виробляється великою кількістю молодих зірок а не матеріалом, який падає на надмасивну чорну діру в галактиці”, повідомив Ейзенштейн.

Поєднання надзвичайної яскравості та того факту, що молоді зірки мають таку високу світимість, робить JADES-GS-z14-0 найкращим доказом швидкого формування великих, масивних галактик у ранньому Всесвіті.

“JADES-GS-z14-0 тепер стає прикладом, як має виглядати галактика на ранньому етапі формування , — каже доктор Стефано Карніані з Scuola Normale Superiore в Пізі, провідний автор статті про відкриття. — Це приголомшливо, що Всесвіт може створити таку галактику лише за 300 мільйонів років”.

JADES-GS-z14-0 була загадкою для команди телескопа, коли вони вперше помітили її більше року тому.
Ця галактика знаходиться досить близько на небі до іншої галактики, що знаходиться перед нею, тому команда не могла бути впевнена, що вони не знаходяться поруч. Але в жовтні 2023 року науковці провели ще більш глибоке спостереження — п’ять повних днів за допомогою камери ближнього інфрачервоного діапазону JWST в одній вибраній ділянці неба — і використала фільтри, призначені для кращої ізоляції найдавніших галактик.

“Ми просто не бачили жодного правдоподібного способу пояснити, що ця галактика є просто сусідом найближчої галактики”, — повідомив доктор Кевін Хейнлайн, професор-дослідник Університету Арізони.

Галактика розташована в області неба, де Вебб своєю камерою середнього інфрачервоного діапазону проводив надглибоке спостереження. Яскравість цієї ділянки космосу у середньому інфрачервоному діапазоні хвиль є ознакою випромінювання атомів водню і навіть кисню в ранньому Всесвіті.

“Незважаючи на те, що галактика така молода, вона вже наполегливо працює над створенням елементів, знайомих нам на Землі», — сказав Цзіхао Ву, співавтор другої статті про це відкриття.

Пізніше науковцями було отримано спектр кожної галактики та підтверджено гіпотезу, що JADES-GS-z14-0 справді є галактикою-рекордсменом і що інша виявлена галактика, JADES-GS-z14-1, знаходиться майже так само далеко. .

Третя стаття під керівництвом Бранта Робертсона, професора Університету Каліфорнії в Санта-Крус, і Бена Джонсона, вивчає еволюцію цієї ранньої групи галактик.
“Це дивовижне відкриття показує, що утворення галактик у ранньому Всесвіті відбувалося дуже швидко та інтенсивно, – сказав Джонсон, – і JWST дозволить нам знайти більше таких галактик, можливо, коли Всесвіт був ще молодшим. Це чудова можливість вивчити, як утворюються галактики”.

Міжнародна група океанологів виявила океанський грибок, який поїдає пластикове сміття, що знаходиться у Великій тихоокеанській сміттєвій плям. Про це йдеться у новому дослідженні в журналі Science of the Total Environment.

Гриб, названий Parengyodontium album, був виявлений серед інших мікроорганізмів, які живуть у плаваючій купі пластику та навколо неї, в північній частині Тихого океану.

Згідно з дослідженням, це четвертий відомий морський грибок, який здатний споживати та розщеплювати пластикові відходи. Дослідники виявили, що P. album особливо ефективно здатний розщеплювати той поліетилен, що зазнав ультрафіолетового оппромінення. Поліетилен є різновидом пластику, який найчастіше використовується для виготовлення таких поширених товарів, як пляшки для води та пакети для продуктів і є найпоширенішою формою пластикових відходів, які забруднюють океани Землі.

“Вже було відомо, що ультрафіолетові промені механічно розщеплюють пластик, — сказала провідний автор дослідження Анніка Ваксмаа, морський біолог і біогеохімік з Королівського інституту морських досліджень Нідерландів, — але наші результати показують, що це також полегшує біологічне руйнування пластику морськими грибками”.

Перш ніж забігати вперед: ні, це відкриття не означає, що ви повинні почати купувати ще більше товарів у пластиковому пакуванні та викидати його.
Наші океани переповнені руйнівним пластиковим сміттям і утримання від використання пластику, наскільки це можливо, все ще є найкращим способом утримати пластик від засмічення океанів Землі.

Видалення пластику, який уже плаває в океанах, все ще є важливою метою. Але зробити це, на жаль, не так просто, як масово черпати його з океану. Тралення пластику за допомогою великих сіток може шкодити морським мешканцям, а самі зусилля щодо цього дорогі. Однією з компаній, що фізично прибирає сміття з океанів та річок, є стартап The Ocean Cleanup, з їх роботою можна ознайомитися у їхньому Інстаграмі.

Тож у боротьбі за те, щоб зменшити кількість сміття, що вже плаває в океані, пошук нового грибка, здатного прискорити процес розкладання пластику, є захоплюючим новим етапом.
Але це не панацея. Згідно з дослідженням, було виявлено, що вирощений у лабораторії P. album руйнує певний шматок пластику, обробленого ультрафіолетом, зі швидкістю приблизно 0,05 відсотка на день протягом кожних 9 днів. Це вже немало, але грибку знадобиться дуже багато часу, щоб з’їсти усю Велику тихоокеанську сміттєву пляму (яка, за оцінками, уп’ятеро більша за площу України), не кажучи вже про мільйони тонн пластику, які додатково щороку потрапляють в океан з таких країн, як КНР, Індія, Бангладеш та інших.

Незважаючи на це, відкриття P. album надихає — і, на думку дослідників, воно свідчить про те, що в природі може бути ще більше організмів, які харчуються пластиком.

“Морські грибки можуть розщеплювати складні матеріали, виготовлені з сполук вуглецю”, — додала Ваксмаа, додавши, що “ймовірно, що окрім чотирьох вже ідентифікованих видів, інші види також сприяють розкладанню пластику”.

На світлині: частинка пластику (червона), оточена колонією грибку Parengyodontium album.