Коли тобі це надсилає посестра, то ти розумієш, що з почуттям гумору і настроєм в неї все ок! ))

Чи можуть росіяни піти у масштабний наступ на Київ? Які у РФ плани на фронті? Путін буде протягувати чеченський сценарій? Як Україні працювати з республіканцями, щоб отримати наступну допомогу? Проаналізував журналіст Віталій Портников у розмові з Бориславом Березою

https://youtu.be/0pmfYcQGbnA

Щойно давав інтерв'ю 9-му ізраїльському каналу і ведучий прощаючись зі мною каже:
– З нами був Борислав Береза, колишній депутат Кнесета.

Я виправив, що не Кнесета, а ВР. Усміхнулися. І в цей момент мені пише знайомий депутат Кнесета: "А це ідея! Подумай! Це цікаве технологичне рішення, яке спрацює!".

А всього-то обмовка ведучого в ефірі. І скільки б людей на Банковій зраділи, якщоб я погодився. ))

НАБУ перевіряє елітну нерухомість голови департаменту кібербезпеки СБУ
Іллі Вітюка після розслідування «Слідства.Інфо»

Детективи НАБУ досліджують наведені у розслідуванні обставини придбання нерухомості членами сім'ї Іллі Вітюка, проте наразі не отримували заяви щодо його можливих правопорушень.

Добре, що є реакція. Погано, що лише від НАБУ, а от СБУ цю проблему проігнорувала. А чому?

Сьогодні, у четвер 25 квітня, о 19-00, будемо робити ефір з Романом Безсмертним

- Влада системно займається розділенням суспільства, замість зшивання. Це не сприяє перемозі та виживанню України. Яка ціль таких дій? Невже заради рейтингу на Банковій готові підіймати градус напруження всередині суспільства чи через їх невігластво? Чи розуміє влада наслідки своїх дій?

- Криза держуправління є однією з головних проблем сьогодення в Україні. Де брати кадри?

- В суспільстві зростає зневіра до влади, а більшість вже вважає, що країна йде у неправильному напрямку. Це показують соцопитування. Чи повинна влада пояснити свою стратегію та окреслити приблизний план перемоги?

- Переформатування уряду перенесли в черговий раз. Чи може врятувати ситуацію Уряд національної єдності?

- Польща та Литва заявили що будуть сприяти поверненню чоловіків призивного віку в Україну, натомість Німеччина заявила, що українці можуть залишатися навіть з недійсним паспортом. Що буде далі?

https://youtube.com/live/OLxcvdK-7-Q

Сьогодні, у четвер 25 квітня, о 20-00, будемо робити ефір з Дмитром Разумковим

- Ситуація з відмовою надавати консульські послуги за кордоном. Це порушення конституції? Чому влада свідомо йде на цей крок? Для чого владі потрібно роз’єднувати суспільство?

- Звіт Держдепу США про порушення прав і свобод громадян. Чи чекати на реакцію влади? Чи може цей звіт сприяти закриттю Єдиного телемарафону?

- Питання демобілізації. Чи справді для створення закону потрібно 8 місяців чи влада знову бреше і маніпулює?

- Держфінансування партій. Скільки отримали слуги? Чому вони погоджуються піднімати податки українцям, але не відмовляються від держфінансування?

- Польща заявила що «допоможе» Україні повертати військовозобов'язаних чоловіків. Литва зробила подібну заяву. Як це будуть робити на практиці? Німеччина робить протилежну заяву, що чоловіки можуть перебувати в Німеччини навіть з недійсним паспортом. Чому така різниця у поглядах країн ЄС? Про що це свідчить?

https://youtube.com/live/CHJEVJ5uc1Y

Володимир Олександрович спілкується зі своїм електоратом. ))

Вибачте, але я не міг це не запостити.

Україні знадобиться час до 2026 чи 2027 року, щоб розвинути потужний контрнаступ і лише за збереження та посилення підтримки Заходу, - повідомляє The Economist.

Це для розуміння до чого треба готуватися і скільки ще приблизно буде тривати війна. І це для розуміння до чого владі треба готувати суспільство.

Наша дзюдоїстка Дар'я Білодід здобула золото на чемпіонаті Європи!

У фіналі змагань Дар'я перемогла представницю Словенії Каю Кайзер. Чемпіонат Європи проходить у Загребі, де Білодід здобула золоту медаль у ваговій категорії до 57 кілограмів.

Для 23-річної спортсменки це вже четверта нагорода на рівні чемпіонатів Європи.

Вітаємо з нагородою українську чемпіонку!

Передайте цій йобнуиій, що не їй вирішувати хто і ким себе відчуває та що їм робити. А ще передайте їй, що без Безуглої Україна виживе, а от без українців ні. Йобнута!

Це ж як треба гроші любити, щоб таке відпрацьовувати. Але Володимир Олександровичу мабуть задоволений своєю вихованкою.

Сьогодні загинула Алла Пушкарчук(Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університитеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці. На тому етапі життя наші шляхи з Рутою не перетиналися.

Ветерансько-волонтерська пошта повідоимла мені про неї як "є одна мала, воювала у "Правому секторі", зараз намагається знайти себе у цивільноум житті, має журналистський досвід, може візьмеш її в Тиждень?".Це був 2018-ий. Ми зустрілися. В Алли був сумний втомлений погляд, вона була дуже затиснута емоційно. Я намагався жартувати, обнадіював її, що все в неї вийде і в Тижні вона знайде себе. Вона намагалася посміхатися, просто витискала із себе посмішку, здавалося їй це завдавало ледь не фізичного болю.

Ми взяли Аллу в команду Тижня. Вона добросовісно працювала, зростала від новинаря до повноцііної культурної оглядачки. Але мене тішило навіть не це: я з радістю відзначав як змінювався гардероб Алли до більш яскравого і жіночного. Я був дуже радий чути, як вони сміялися у ньюзрумі разом із Ira Riaboshtan Рута відтавала від років війни Думаєте, я це все нафантазував, чужу душу не пізнати? У мене є факти. На початку 2020-го Алла вирішила піти працювати у видавничий бізнес, мене дещо засмутила ця звістка. Алла на прощання подарувала мені книжку Леоніда Плюща "Його таємниця, або "Прекрасна ложа" Хвильового" із дарчим написом: "Дякую за рік Тижні! Він став для мене роком повернення віри у свої сили і в людей". Можливо. я зробив не так багато хорошого у своєму житті, але в цих словах є щось таке, що вселяє впевненість у тому, що деякі речі в своєму житті я робив правильно, і далі буде важко, але ніколи соромно(с)

Через якийсь час Алла і Тиждень пережили реюніон, це були часи дистанційної роботи, тому вона могла працювати і з рідної Волині і з Харківщини, де жив Максим - її майбутній чоловік.
Ми почали частіше спілкуватися з початком повномасштабки. Не мав суніву, що вона і Максим у лавах ЗСУ, Був період, коли ми були зовсім поруч на фронті, але розимнулися. Рута прислала мені маршрут, як дістатися Зайцевого(того, що під Бахмутом). Це була справжня дорога смерті, але іншої на той час вже не існувало, і я вдячний їй за ці пунктирні лінії на гуглмапі.

Останній(не крайній, на жаль) раз ми говорили з нею вже в цьому році. Домовилися написати один одному, "коли будуть якісь хороші новини". Їх не сталося. Стався фатальний обстріл, який забрав життя Рути.
Алла була з того покоління, що дорослишало на війні і жадібно будувало плани на майбутнє.
Вона колекціонувала народні прискраси, живо цікавилася культурним життям, постила фото котиків, які з нею були повсюди.

Ніхто не замінить Аллу. Ні в мирному житті, ні в воєнному. Це невідновлювана втрата у повному сенсі.

Для мене заповітом стануть її слова про те, що її бісять ветерани, які поводяться у дусі "я був в АТО, а ти, бля, хто?" Вона не терпіла зухвальства і зайвого пафосу, Вона навіть знесла свій ФБ, щоб не загрузати в срачах. Але декі її дописи збереглися, як от цей від червня 2023-го, актуальний, ніби написаний вчора:

"Слова «перемога, перемагаємо» я можу сприймати лише в саркастичному ключі, коли, наприклад, читаю новини про чоловіків, у яких «немає країни, є тільки сім’я», чи які радше втопляться в Тисі, ніж підуть у військо; чи коли занурююсь у неконтрольований потік коментарів про «нехай воюють професійні військові, я взагалі зброї в руках не тримав чи не тримала, я корисніший чи корисніша тут» — економіка, культура та всі ці речі, знаєте. До слова, я за фахом театрознавиця, але понад рік працюю в мінометному розрахунку, маю справу з відповідним програмним забезпеченням, із бусоллю, із нескінченним потоком цифр під супровід вибухів, безсонних ночей і загострення то тих, то інших хронічних болячок. Хоча ставити свій досвід за приклад небезпечно, бо ж «я сама обрала війну, хоча могла спокійно сидіти вдома». Чому молоді дієздатні жінки, у яких немає дітей, повиїздили за кордон як біженки, я теж не розумію і не толерую".

Спочивай з миром, Руто! Вибач, що не вберегли... (с) Крапивенко Дмитро

Выбор совершенно дьявольский — или идти на сделку по заложникам, почти на условиях Хамаса или продолжать войну, чтобы Хамас добить, но заложников потерять. Посередине не выходит никак.

Освобождать надо, даже если заложников значительно меньше, чем мы предполагаем. Они попали в плен не по собственной глупости или неосторожности, нет. Их забрали из собственных постелей, государство не выполнило базовый пункт договора с гражданином — не обеспечило ему безопасность на своей территории, у него дома.

Добивать тоже надо. Иначе, даже при всем нанесенном ему колоссальном ущербе, Хамас быстро залижет раны, отрастит новые головы взамен отрубленных и снова придет и снова будет война.

Выбор между ужасным и катастрофическим. Если откажемся от операции в Рафиахе, война закончится и мы проиграли. Если не вытащим людей, значит, все равно проиграли.

И от души желаю, вот от души — когда люди, принимавшие решения в ночь с 6 на 7 октября, да и до этого тоже, авторы этой сраной "концепции", закончат службу/карьеру и будут получать свои генеральские и чиновничьи пенсии (а они получат, даже не сомневайтесь), чтобы каждый кусок вставал им поперек глотки.

Мирной ночи 🌙 всем хорошим людям

А вся русня пусть сдохнет!

793 доба активної фази 10-річної війни. Хочеться дещо написати, але треба бути стриманішим. Тому просто запитаю, як завжди. Всі тут?

Час гарних новин!

ВАКС обрав запобіжний захід міністру агрополітики Сольському у вигляді тримання під вартою до 24 червня із можливістю внесення застави у понад 75 мільйонів гривень.

В цій ситуації мені цікаво, як швидко аноніми внесуть заставу? А те, що внесуть, я не маю сумніву.

Дитина у Держдепі США спитала про Україну!

А в України достатньо зброї, щоб захистити себе? Таке питання заступнику речника Держдепу США Веданту Пателу поставила дитина!

Як хлопчик опинився на брифінгу в Держдепі? І що відповів Пател? Дивіться у відео "Голосу Америки".

Ми мали б обговорювати не ухилянтів за кордоном і не мобілізацію, а неспроможність державного управління. Бо і штурмовики Тиси і зірвана мобілізація не є самостійними проблемами, а є похідною від неспроможності державного управління.

Саме неспроможність держави контролювати силові органи і прикордонників привела до того, що за кордоном зараз перебувають сотні тисяч чоловіків призовного віку. Держава їм забороняє, але неспроможна проконтролювати цю заборону. Бо прикордонники працюють не на державу, а на себе. Тому за перетин кордону є такса у твердій валюті і ця схема працює безвідмовно. А СБУ та інші силові органи не мають достатньо сил, бажання, вміння вплинути на прикордонників щоб ті виконували закони держави Україна.

Армія, в якій нікому служити – це теж в першу чергу про неспроможність державного управління. Бо звідки взялися бусіки, які хапають чоловіків на вулиці? Вони взялися з неспроможності держави ухвалити нормальний закон про мобілізацію, який би стимулював мобілізацію і робив життя ухилянтів нестерпним. Півроку президент, Кабмін і Верховна рада перекидали один на одного відповідальність, а в результаті народили безглуздий закон про мобілізацію, який дуже мало чим відрізняється від того, що був.

І, якщо ви тягаєте страшні історії про США та Ізраїль, де ухилянтом бути дуже боляче, то в нас просто немає такого закону, щоб ухилянтам було боляче. Держава Україна, на відміну від Ізраїлю та США, не спроможна такий закон народити і виконувати.

Ми велика країна. Серед нас проживає близько 5 млн військовозобов'язаних. Для того, щоб укомплектувати армію, звільнити в запас хворих, дати можливість ротації, достатньо мобілізувати кожного десятого. Не кожного другого чи третього, а кожного десятого. Це не так вже й багато, за великим рахунком. Але ми не можемо. Бо наша держава не знає, як це ефективно зробити. І тому по вулицям їздять бусіки, бо інакше мобілізувати держава не вміє.

Звичайно, легше всього перекласти відповідальність на поганий народ-ухилянт. Але чи вірішить ця груба маніпуляція і перекладення відповідальності з влади на народ проблему поповнення армії? Ніт, не вирішить.

Проблему поповнення ЗСУ і цілий ряд інших проблем вирішить тільки ефективне державне управління. І, якщо суспільство хоче вирішувати проблеми, а не спускати пар у свисток, воно має вимагати від влади ефективного державного управління. Інакше - ніяк. (с) Сергій Марченко

Відразу зазначу, що не прихильниця радянських практик і, взагалі, я за все хороше і проти всього поганого, а також дотримуюся думки, що людина понад усе.

А тепер історія для людей, які вже рік розказують, що мотивує лише добровільний вибір. І хіба будуть воювати з примусу та все таке. Ми ж не перші в історії в цій ситуації. В мене вже десять років періодично в цьому контексті виринає життєвий шлях одного з дідів з моєї родини.

Був в мене дво чи троюрідний дід. Життя його - це кейс, що актуальний для не дуже пасіонарної більшості. Молодість його припала на Другу світову війну. І почав він її з того, що дезертирував прямо з призовного пункту 22 червня 1941 року. Як і 99% всіх призовників цього конкретного села Київської області. Київ бомбили і під шумок… Не втекли і пішли воювати з кількох десятків тільки один з моїх дідів і його близький товариш. Рідні та сусіди вирішили, відтак, що ці два хлопа на все село - клінічні ідіоти, не дбають про родини і взагалі пропащі. Але двоюрідний дід був не таким і тримався в межах загальної норми.

Навіть більше. В нашому центрально українському селі традиція не любити «совєти» жила ще з 20-х років 20-го сторіччя. Колективізація, Голодомор, чорна дошка, занадто заможні для колгоспу, вбитий невідомими прямо на зборах перший голова колгоспу і все таке. То ж двоюрідній дід щиро вважав, що німці розформують колгосп і роздадуть землю колишнім власникам. А ще німці на завжди і хіба ж таку силу можна перемогти. Звична його мантра, за переказами старших родичів.

І так би він і думав, що то не його війна, якби якось його німецький управитель не побив нагайкою за не достотньо сумлінну працю. Бо німці, раптом, землю не тільки не роздали. А ще й зберегли колгоспи та рабську працю в них, як більш зручну з точки зору експлуатації селян. Так буває, що найгірші практики діючої влади стають геть поганими, коли думаєш, що какая разніца.

Коротше, життя цього діда під німецькою окупацією несподівано виявилося безрадісним і сповненим розчарувань. А коли фронт покотився в зворотньому напрямку, то виникла реальна небезпека бути розстріляним за міркування, хто там не народжений для війни. Тим більше, пригадаємо, народженими для війни з усього села станом на 1941-й рік було рівно два хлопця. Всі інші ненароджені і не придатні. Але Червоній армії дуже потрібен був мобілізаційний ресурс для наступу на Київ, тому згоди не питали. В підсумку, на кладовищі села стоїть стела з призвищами полеглих на війні, де цілі родини зникли повністю й без нащадків. Нікого з чоловіків не залишилося взагалі. Ціна деокупації для українських людей виявилася от така.

А що там двоюрідній дід? Зі страху і примусово загребли. І він не тільки зміг вижити в наступальних боях. Він виявився нічогеньким собі штурмовиком. Одним з перших форсував Одер і мав орден Вітчизняної війни за це. Погугліть про ту операцію, щоб зрозуміти. Ще купку менш видатних медалей до того. Повернувся. Розплодився і розмножився. Жив як шанована людина в колі інших фронтовиків. Хоч совєти продовжував не любити. Як і інші з його оточення. А цю історію мені розказали вже після його смерті як ілюстрацію до тези, що між ганьбою і обов'язком інколи варто обрати обов'язок, навіть коли боїшся та не сильно маєш вибір. (с) Ольга Лень

А на Росії триває боротьба з бандерівцями. У кино. Там і далі агітпром формує світогляд при якому бійці за звободу Україні гірші ніж злодій-рецидивіст. Не здивований. Бо вони схиблені на цьому.